Он там, далеко, у небесній блакиті пливуть хмаринки. Які вони гарні! Які вони різні! Он та схожа на білу троянду. А та — як корабель з вітрилами. А на самісінькому обрії, наче рожеве дерево, летить над землею, махає дивним віттям, рідну землю вітає.
— Подружко, подружко, як ти почуваєшся? — питає одна одну.
— Радісно мені, весело, — відповідає та, — земля піді мною держави славної України. Степи широкії, ріки бистрії, міста прекраснії, люди працьовитії — це все її, України.