Колись одна дівка полюбилася вужу. Та й сама полюбила його. Привіз він її до себе, а там — королівство з кришталю. Але було воно під землею. А мати дівчини переживала за неї, що та з вужем спізналася. А згодом і близнят від нього народила — хлопчика і дівчинку. Та обоє схожі на бабусю. Через деякий час вона каже чоловікові:
— Коли вже наші діти людьми народилися, то й охрестити їх треба серед людей.
Сіла вона з дітьми у карету та й поїхала до священика. А мати її першою впізнала, зняла галас на все село, схопила косу та до дочки. А дочка бачить неминучу смерть та й кричить:
— Відлітайте, мої дітки: одне соловейком, а друге — зозулею. І вилетіли її діти одне у праве вікно, а друге — в ліве.
А карета і все решта де й поділися.