Якось сидів собі один благочестивий чоловік, до молитов і прохань якого дослухався Господь. Яструб опустив на пісок перед ним дрібне мишенятко. Чоловік пожалів маля, загорнув у листок, щоб віднести до своєї оселі. По дорозі він подумав, що і вдома може мишці щось недобре статися, тож помолився, щоб Всевишній зробив з мишеняти людську дитину, гарненьку личком, як день, а з косами чорними, мов темна ніч. Оцю дівчинку чоловік віддав своєму учневі, щоб він якнайкраще піклувався про неї.
Так і було, аж поки дівчина виросла і стала на порі. Тоді названий батько сказав їй:
– Доню, ти вже велика, ніде подітися, треба виходити заміж; вибирай, кого схочеш з людського роду чи з чарівних істот».
– Я хочу чоловіка найсильнішого і наймогутнішого, відповіла дівчина.
– То може засватати тобі сонце?
– Засватай.
Звернувся божий чоловік до світила:
– Осяйний володарю-сонце! Оця дівчина справжня красуня, я хочу віддати її тобі за дружину, адже вона прагне одружитися з наймогутнішим.
– Я тобі покажу сильнішого від мене. Він світло мого обличчя людям заступає. Це хмара.
Батько звернувся до хмари з тою мовою і почув у відповідь: «Сильніший від мене вітер, бо він кидає мене з боку в бік, мов іграшку».
Божий чоловік повторив усе вітрові, а той сказав: «Не до мене тобі треба, а до гори, що мені шлях перепиняє. Порівняно з цією могутністю моя сила ніби тихий голос для вуха глухого».
«О незворушний страже, чиї ноги міцно стоять у пісках, а голова торкається небес блакиті!» звернувся чоловік до гори і розповів про свої пошуки, але дізнався, що краще видати дочку за мишу, оця істота дірявить боки будь-якій горі.
Дівчина й собі попросила:
«Добре радить гора, це буде мені найкраща пара. Помолися, щоб я знову стала мишею».
Божий чоловік здійняв руки, попрохав у Бога і його бажання здійснилося. Миші з того часу жили разом, а він пішов собі.