Якось увечері до напівзруйнованого замку підійшли чотири мандрівних музиканти. Вони ходили з села до села, грали в шинках, та тим і жили. Місяць освітлював старі стіни, а дерева простягали у вікна свої гілки. Ось один музика і каже:
— Друзі, а чи не зіграти нам на честь останніх мешканців цього замку?
Музикантам сподобалася пропозиція, і вони заграли танцювальну мелодію. Коли музика замовкла, з руїн вийшов маленький зморщений чоловічок, подякував гостям за гру і дав кожному по горіховій гілці, щоб вони віднесли їх своїм дітям.
Музики взяли гілки, але дорогою повикидали їх у траву і давай насміхатися над старцем: «Знайшов, що подарувати! А як же, станемо ми їх тягнути — вдома і своїх вистачає». Тільки один з них засунув гілку в кишеню і, прийшовши додому, віддав її своїм дітям.
Вранці прибігли до нього дітлахи і кажуть: «Тату, ну й міцні горіхи ти нам приніс, ніяк їх не розколеш. Але які гарні та жовті! Таких горіхів ми ще ніколи не бачили.
Здивувався музикант глянувши на горіхову гілку, всю обвішану золотими горіхами, і побіг до товаришів розповісти про несподіване диво. Ті, не довго думаючи, кинулися шукати свої гілки. Та їх вже ніде не було. Цілий день нишпорили в траві, та так ні з чим і повернулися додому.
Не зневажайте навіть найбіднішими подарунками — ось чому ця казка вчить.