Був собі цар і був у него лісник. Завидів він у лісі дикого чоловіка, прийшов до царя та й каже: — В нашому лісі є дикий чоловік.
А цар йому:
— Як ти мені його не піймеш, то голову тобі зніму.
Пішов лісник. Іде й не вертається. Заходи в лісі до одної бабусі, а бабуся питає:
— Як ти, синку, сюди добився?
— Е, — каже, — бабко, найшов я собі біду і не знаю, що робити. А вона питає:
— Яку біду?
— Завидів я дикого чоловіка в лісі, сказав цареви, а цар каже: «Як ти мені його не піймеш, то голову тобі зніму».
А бабка йому:
— Я тобі в цім ділі поможу. Ти, — каже, — вертайся назад до села і кажи цареви, щоб дав тобі стіл. Постав стіл на тій поляні, де ти видів дикого чоловіка. На стіл постав фляшку горівки, фляшку вина і закуску. Застели той стіл великою скатертю, щоб вона звисала аж до землі, а сам залізь під стіл. Він прийде і не буде тебе видіти.
Вернувся лісник до царя і каже:
— Дайте мені стіл і скатерть, щоб закривала той стіл аж до землі. І дайте фляшку горівки та фляшку вина. І закуску добру. То я вам пійму дикого чоловіка.
Дав йому цар те все, і поїхав він на ту поляну в ліс. Поклав то все на стіл, а сам заліз під стіл. А їздовий чекав його з возом під лісом.
Сидить він під столом, дивиться: іде той чоловік. І так озирається по сторонах, чи ніде нічого нема. Підійшов той чоловік, роздивився, узяв трошки закуски зі стола і відскочив. Боїться. І все дивиться, чи нема нікого. Поїв він трохи та й бере фляшку. Покушав — добре. Та й п’є більше. Випив усю горівку і оп’янів трохи. Та й думає: «А що то червоне?» І взяв фляшку з вином. Попив вина, знов попив. І випив усе. Поїв, що там було на столі, і забирається. Та лиш почав іти, та в їден бік падає, та в другий бік. А той з-під стола дивиться.
Дикий чоловік пішов далі та й упав. Схопився, пройшов ще трохи, ще раз упав і заснув. А той вийшов з-під стола, крикнув на свого товариша. Прибіг товариш, зв’язали вони дикого чоловіка і понесли до підводи. Поклали на підводу й повезли до царя. А цар поклав його в окрему кімнату і замкнув там.
Поз’їхалися до царя інші царі. Їден цар каже:
— В мене таке-то є. А другий каже:
— А в мене таке. Хваляться. А господар каже:
— А в мене є дикий чоловік.
— Який дикий чоловік?
— Є. Вийдем із-за стола, і я вам його покажу.
А в того царя був хлопець. Плаче він, плаче, і мати не годна його нічим заспокоїти. Зачала дзвонити ключами. Хлопчик замовк, взяв ті ключі і вийшов надвір. Взяв ключ, що ним був дикий чоловік замкнений, і відімкнув. Хотів хлопець побачити дикого чоловіка. І лиш відчинив двері, а той утік.
А ті гості встали з-за столу та й кажуть хазяїну:
— То покажи свого дикого чоловіка. Де він?
Пішли туди, а там двері відчинені і ніякого чоловіка нема. Почали сміятися.
— Його, — кажуть, — і не було.
Розсердився цар і хоче хлопця вбити. А один старий цар каже:
— Як то вбити дитину? Ти пішли двох солдатів, най вони відведуть його далеко в ліс і там лишать.
Ведуть його два солдати в ліс, а він каже:
— Ви тілко мене не вбивайте, я вже ніколи не вернусь сюди, тілко лишіть мене живого.
Солдати завели його далеко в ліс і там пустили. Хлопець пішов і пішов.
Зайшов він аж у другу державу. А той цар каже:
— Будеш у мене сидіти, як тебе отець вигнав.
А в того царя була дівчина. Він з тою дівчиною ходив у школу, разом з нею учився.
Виріс, став розумний хлопець. А в того царя був сад, і в ньому був садівник. Та й каже хлопець:
— І цей садівник вам такий сад розвів? Якби я вам сад розвів, то було б на що подивитися.
Каже цар:
— Добре, подивимося, який ти сад розведеш.
І як розвів той сад, то такий він був гарний, що поганими очима на него не подивишся. А той садівник, що був давно, подумав: «Як ти такий спеціаліст, то тебе поставлять садівником, а мене виженуть». Злякався та й каже до царя:
— Як він такий сад розвів, то треба, щоб він золоту птицю придбав. Щоб у саду співала.
І пішов хлопець глядіти птиці золотої. А куди йому істи — і сам не знав. Іде він лісовою дорогою, дивиться — на дорогу з корча вискочив чоловік.
— Здрастуйте!
— Здрастуй. Відки ти і куди йдеш? Він і каже:
— Я з другої держави.
— А як ти сюди попав?
— Я, — каже, — так попав. У нашій державі піймали дикого чоловіка. А цар, мій батько, зачинив його. Я того чоловіка випустив, і цар сказав завести мене далеко в ліс і там лишити. І тепер я тут, у цего царя. А цей цар сказав, щоб я наловив для него золотих птиць. Та я не знаю, де і як їх ловити.
— Я тобі поможу, — сказав той чоловік, — я тобі наловлю золотих птиць, і ти понесеш їх цареви. Іди до мене. У мене є три дівчини. Ти будеш з ними: поки я знайду для тебе золотих птиць, вони навчать тебе чарівної пісеньки.
А то був той самий чоловік, що він його колись випустив. Привів його той чоловік до своїх дівчат, а сам пішов за птицями. А ті дівчата навчили його на писок грати. І кажуть:
— Як ти будеш іти з золотими птицями, грай собі тихенько на писок, і весь мир буде гуляти, як ти будеш грати. І ніхто тобі нічого не зроби.
Приніс йому дикий чоловік золотих птиць, і пішов він з тими птицями до царя. Приходи і грає собі тихо на писок, а птиць не показує. А цар як схопився з царицею гуляти! Той грає, а ті гуляють, той грає, а ті гуляють. І до того гуляли, що аж ноги в них попухли. А як той перестав грати, то цар з царицею лягли і три дні спали.
Пустив він золоті птиці, і вони співали там своїх пісень.
А в него було ще й золоте веретенце, яке йому дала дівчина, одна з дочок дикого чоловіка. Він показав те веретенце своїй товаришці, дочці царя, а більше нікому не показував. Каже та дівчина:
— Дай мені це веретено. А він їй:
— Підніми спідничку по коліна, то я тобі дам.
Вона взяла і підняла спідницю по коліна. Він і віддав їй те веретено. А той садівник каже до царя:
— Як він придбав золотих птиць, то треба, щоб він ще придбав золотих качок на став.
Цар каже до него:
— Ти повинен придбати золотих качок на став.
Пішов він за золотими качками. Прийшов до того дикого чоловіка і каже:
— Таке й таке діло… А той чоловік йому:
— Поки я ті золоті качки принесу, дівчата навчать тебе чарівної пісеньки. Я принесу качки, і ти підеш.
Середуща дівчина навчила його чарівної пісеньки і подарувала йому золоту кудельку. А її батько приносить йому золоті качки і каже:
— Бери ці качки і йди, і потихеньку співай те, що тебе моя дочка навчила, і весь мир буде співати.
Приходи він додому і співає тихенько. А цар з царицею як зачали співати, то так співали, що аж захрипли.
А він пустив ті качки на став. Плавають вони, аж сіяють по ставу. Показує він тій дівчині, царській дочці, золоту кудельку, що її дала йому середуща дочка дикого чоловіка. А вона каже:
— Дай мені цю кудельку.
— Підойми спідничку трохи вище, і я дам тобі цю кудельку. Вона підняла спідничку вище колін, і він віддав їй ту кудельку.
А той садівник думає: «Зніме цар мене з роботи. Стане цей молодий на моє місце, як він такий мудрий вродився». Пішов садівник до царя:
— Він знає, де золота кобилиця, і може привести її. Цар кличе його й каже:
— Приведи мені золоту кобилицю. А як не приведеш, зітну тобі голову.
Пішов він до того дикого чоловіка та й каже:
— Таке й таке діло…
А чоловік йому:
— Трудно ту кобилицю дістати, бо вона в морі. Але, може, я щось зроблю.
Той пішов шукати кобилицю, а він лишився з його дочками вчитися чарівної пісеньки. Довго той чоловік ганявся за золотою кобилицею, піймав її і привів. А його найменша дочка навчила хлопця чарівної пісеньки і подарувала йому золоті кросенця. Та й каже йому:
— Будеш істи і тихо співати: «Спать, спать…» І весь світ буде спати. Дав йому дикий чоловік ту кобилицю, і пішов він додому. А той садівник узяв ружжо і пішов на край города. «Як він буде йти, то я його вб’ю». А він веде кобилицю та як заспіває: «Спать, спать…» І той як націлився ружжом, то так і заснув.
Приводи він ту кобилицю, пускає в сад. А та дівчина, дочка царя, побачила в него золоті кросенця та й каже:
— Подаруй їх мені. А він їй:
— Розберися наголо, як мати тебе народила, то дам кросенця. Вона роздяглася, а він подивився по ній, які на ній знаки є, і дав ті кросенця. Та й каже до царя:
— Я від вас забираюся.
— А чого?
— Тут мене хочуть убити. Забираюся від вас.
— А хто ж тебе хоче вбити?
— Давайте поїдемо на кінець города, і я вам покажу. Приїхали вони на кінець города, і він показує цареви того садівника.
А той як прицілився з ружжа, то так і спить.
Та й забрався той хлопець від царя. Ходив він світом, а той цар опублікував у газеті, що хто взнає, які знаки на тілі його дочки, за того дочку віддасть заміж. Прочитав він, що таке діло, вертається назад до царя. Але здибає його циган. І питає:
— Куди йдеш, молодий хлопче? А він йому:
— Прочитав у газеті, що хто взнає, які знаки на тілі царської дочки, за того цар дочку дасть. Іду до царя.
А циган і каже:
— І я туди.
Та й пішли обидва.
Приходя вони до царя. Царська дочка сидить на балконі на стільці. Цар питає:
— Які знаки на ній є? А хлопець йому:
— У неї під одною пахою — як місяць сходи, а під другою — як сонце сяє.
А циган і собі за ним каже те саме. Значить, два вгадали. Цар каже:
— Ви йдіть у город, а ми тут подумаємо, за кого її дати. Царський син пішов і купив собі шоколадів і пряників, а циган купив собі кислиць.
Вертаються вони обидва назад. Для них вибрали темну кімнату, а в ній — три койці. Лягають вони — той на одну койку, той на другу, а вона на третю. І вони одне другого не видя, не знають, де хто лягає, бо темно. Царський син лежить і їсть шоколад. Вона питає:
— Молодий хлопче, що ти їсиш? А він каже:
— Вухо.
— Ану кинь мені, — каже вона.
Він кинув їй шоколад. Вона покушала — шоколад. А циган їсть кислиці. Вона й питає його:
— А ти, хлопче, що їсиш? А той і собі каже:
— Вухо.
— То кинь мені, — каже вона.
А циган узяв ножа, відтяв собі вухо та й кинув їй. Вона взяла до рота, а то сире вухо.
— Фе, — сказала та й кинула.
А царський син їсть пряники. Вона почула та й питає:
— Що ти їсиш?
— Ніс.
— Кинь мені!
Він кинув їй, вона покуштувала — смачний пряник. А циган далі їсть кислиці. Вона питає:
— Молодий хлопче, що ти їсиш? А циган каже:
— Ніс.
— То кинь і мені.
А він відтяв собі носа та й кинув їй. Вона покушала та й каже:
— Фе!
Встала з тої койки і пішла до того, хто їй давав шоколад і пряник.
Приходя вранці, дивляться, до котрого вона пішла. До кого пішла, за того й піде. Дивляться, а циган сидить без вуха й без носа. Вони думали, що той другий його так покалічив. Питають:
— Хто тебе так покалічив? А він каже:
— Сам.
— Як сам, то будь здоров, іди собі.
Циган пішов, а цар дав дочку за того хлопця. І зробив весілля на всю державу.