Жила собі жінка і мала хлопця, який звався Бала. Він був несповна розуму. І каже мама до нього:
— Не сиди вдома, йди до Марусі.
І він пішов до неї, а вона дала йому сала. Бала прив’язав його на мотузочок і повішав до вікна на цвяшок. Мама знов його питає:
— Ти був у Марусі? Що вона тобі дала?
— Дала мені кусочок сала. Я повішав його на цвяшок, коло вікна.
— От дурний, треба було положити те сало в торбу.
Пішов знов до Марусі. Як йшов додому, то дала вона йому курку. Приніс ту курку, запхав у торбу і зав’язав. Приходе мама:
— Що тобі дала Маруся?
— Дала курку.
— А де та курка?
— В торбі.
Мама взяла ту курку і випустила. Потім каже:
— Не іди до Марусі, а йди селом, може, кого здибаєш, кого побачиш.
От іде він селом, а там сидять жінки. Він взяв камінця і кинув. Попав одній в голову, а другу покалічив. Побігли ті жінки до його матері жалітися. Кажуть:
— Не випускайте його в село, бо він несповна розуму.
Мама насварила його і каже:
— Йди сядь і вибачся перед жінками, за те, що причинив їм зло.
Пішов Бала в село. Йде і баче, що хлопці б’ються. Він підійшов до них, сів і почав вибачатися. А його хлопці злапали й побили.
От такий був дурний Бала, якого мама більше в село не пускала.