Жили собі дід і баба. Посадили вони у хаті під лавкою граба. Ріс, ріс граб і до лавки доріс. Баба питає в діда:
— Що будемо робити? Граба рубати, чи лавку приймати?
Дід каже:
— Лавку приймати.
Росте граб далі. Ріс, ріс і до стелі доріс. Баба до діда:
— Що, діду, будемо робити? Граба рубати чи стелю приймати? Дід каже:
— Стелю приймати.
Прийняли стелю. Росте граб далі, і доріс до стріхи. Баба до діда:
— Що будемо робити — граба рубати, чи стріху розшивати?
Дід каже:
— Стріху розшивати.
Розшили стріху, і росте граб далі. Настала зима. На грабові осипалося листя і в хату намело багато снігу. Баба питає в діда:
— Що будемо робити — граба рубати, чи стріху зашивати?
Дід каже:
— Будемо граба рубати, бо не перезимуємо.
Оце вам казочка, а мені бубликів в’язочка.