Жив собі в одному селі чоловік дуже багатий і була в нього дочка Маруся, негарна і з вибриками. Хотіла вона вийти заміж за найкращого хлопця Івана, а до того ще й найбіднішого. Іван же оженився на Явдосі, бо любив її сильно.
Жили вони бідно, але щасливо. Багатійка Маруся не могла цього бачити. Знайшла циганку-ворожку, заплатила багато грошей, щоб та зробила зілля. Ворожка дала її дурману-зілля і сказала, що воно зробить Івана дурником. Розум відбере у нього, і він перейде на кінець вусів. А повернеться розум тільки тоді, якщо вуса зроблять якесь добре діло.
Іван випив відвар, підлитий йому Марусею непомітно на однім весіллі у селі. І з тої пори став хлопець дурником. Жили вони з Явдошкою ще бідніше. Не було в чому і їсти зварити. Каже Явдоха своєму чоловікові:
— Біжи, Іване до моєї матері і попроси в неї якоїсь посуди.
Прийшов Іван до тещі та каже:
— Здрастуйте були, казала Явдошка, щоб ви чого дали.
— А чого тобі дати?
— Та якоїсь посуди.
Дала йому мати горщик, макітру, глечик.
— Бери та не загуби.
Іде Іван додому. Бачить: тин, із лози виплетений. Підійшов він до тину та й каже:
— Ой ти ж, мій бідний, голови в тебе померзли. Що шапки погубили?
Всю посуду причепив на кілки. Прийшов додому, а Явдоха й питає, де посуду дів.
— Та мати нічого не дали, — каже.
Минув час. Знов посилає Явдошка свого чоловіка до матері, бо вже нема чого їсти. Прийшов Іван до тещі та каже:
— Здрастуйте були, може, б чого дали.
— А що тобі дати?
— Та якихось харчів.
-На тобі хліба, сала, цибулі, картоплі.
Іде Іван додому. Місяць світить, оглянувся, а за ним тінь. Каже чоловік її:
— Чого за мною женешся? Що, їсти хочеш? То на та їж.
І викинув усі харчі позад себе. Прийшов додому з порожньою торбою. Розсердилась на нього Явдоха та й вигнала з хати. Іде він посадкою. А тут гроза почалася. Бачить: у гнізді пташенята соловейка. Іван думає: «Треба накрити чимось гніздо. Накрию вусами, щоб не здохли».
Та й накрив їх вусами. Тільки накрив, так диво і сталось, пропали чари циганки-ворожки.
Повернувся Іван додому, помирився з жінкою. І стали вони жить-поживать та добро наживать.