Було собі дві сусіди. І одна з них була гуляща. Любила вона водити собі коханців. Та й коло чоловіка була файна. І чоловік нікому не вірив, як говорили, що вона любиться з іншими. Коханці носили їй і хустини, й спідниці. А сусіда її каже:
— Слухай, навчи й мене так жити, як ти жиєш. Бо тобі добре. Ти маєш чоловіка та й попри чоловіка. І я би цего хотіла.
— Най буде, кумо, але до всього треба розуму. Я тебе навчу. Піди в корчму, купи горілки, звари пирогів на закуску. Та підеш на базар і найдеш собі коханця. Але зберися штромацько.
І кума так зробила. Але чоловікови на роботі підказали, що жінка його гуляє з другими. Приходить чоловік уночі додому і стукає під вікном у жінки. А в жінки якраз був любас. Вона перепудилася і в плач. І каже собі: «Добре мені казала кума, що до всього треба мати розум».
А чоловік стояв, стояв під вікном, почув, що вона плаче та й це каже, та й пішов до сусіди питатися, що це з його жінкою. А кума й каже:
— Куме, будьте в хаті, а я піду спитаюся, що там з нею сталося. Бо інакше вона вас не пустить до хати.
Пішла сусіда під вікно та й каже:
— Пусти, це я, кумо.
Ця відкрила двері, пустила куму до хати, а кума того коханця за плечі та й вигнала з хати. А бербеницю з молоком перевернула серед хати, висипала молоко та й сказала:
— Як зараз прийде твій чоловік, то скажеш, що не пускала його до хати, бо боялася, що буде бити за розлите молоко.
Кума побігла додому та й каже кумови:
— Йой, куме, бійтеся бога. Ваша жінка висипала бербеницю молока. Вчула ваш голос, побігла вас пускати і зашпорталася за бербеницю.
А кум каже:
— Йой, та де би я бив свою жінку за молоко! Коби миром, то корова ще дасть молока.