В одному селі жили колись бідно чоловік і жінка. Жінка була ледача, не пряла, не ткала полотна. От чоловік і каже:
— Що ти будеш робить, як я вмру? Чим закриєш очі?
А вона й каже:
— Закрию, не бійся.
От чоловік ліг на печі і вдав, що помер. Жінка сіла скоріш за прядку. Дир — дир -дир… Напряла ниток. Потім вилізла на піч, обснувала чоловіка за пальці (на ногах) та за вуха, а тоді й голосить:
— Чоловіче, чоловіче! На кого ж ти похожий?
— На балалайку! — каже їй чоловік. — Дурна ти!
З переляку в жінки трохи розуму додалося і більше вона вже не лінувалася.