Жив собі та був собі лемко. Як уже там не жив, добре чи погано, бідно чи багато, але прийшла йому пора помирати. Привітав він смерть гідно, як і належиться чоловікові.
І потрапив лемко на той світ. Треба місце для себе шукати. А що не вважав себе дуже набожним, то вирішив, що йому місце в пеклі. Прийшов до пекельної канцелярії записуватися. А чорт-начальник питає його:
— До якого народу належишся?
— Лемко я, пане чорт, — відповідає.
Довго перекладав якісь папері чорт, а далі й каже:
— Немає такого народу. Може, до іншого якогось належиш?
— Та ні, паночку, лемко єм.
Знову порпався чорту у паперах, а далі скликав пекельний сейм. Довго бесідували, радилися нечисті і вирішили, що краще хай іде лемко в рай. Може, там є такий народ.
Пішов лемко в рай. Зайшов у райську канцелярію, питається в нього Святий Петро:
— Хто ти єси? Якого народу?
— Лемко єм, — відповідає той.
Став Святий Петро шукати в списках такого народу. Довго шукав, а тоді каже:
— Вийди і почекай хвилинку, допоки я про щось дізнаюся.
І вислав Петро запит на білий світ. До всіх правителів, чи немає на реєстрах у них такого народу, що називався би лемками.
Дуже скоро одержав відповідь. Виявилося, що ніде такого народу нема. І сказав Святий Петро:
— Чоловіче добрий, немає ніяких відомостей про твій нарід. Іди на білий світ і живи, допоки не визначиться, де є такий народ.
Пішов лемко і живе собі, бо ні на тому світі, ні на цьому ще не знайшли народ лемків. Саме тому вони так довго живуть.