Була собі лисичка-сестричка і вовчик-братик. От лисичка один раз зимою захотіла їсти, а тут нічого. Вона біжить по дорозі та й дивиться, щоб чим-небудь поживиться. Коли — чоловік везе на базар мерзлу рибу. Лисичка і думає собі: «От добре, буде чим поживиться».
Скорійш наперед. Лягла на дорозі, хвіст одкинула і ноги протягла, так начебто вона зовсім здохла. Трохи згодом під’їжджає до лисиці чоловік із рибою і каже сам до себе: «Славна лисиця, та здохла! Ну, хоть шкуру з неї здеру да у Києві продам; от і гроші будуть».
Взяв він лисицю за хвіст да і кинув її на сани, іще й рогожою прикрив, а сам пішов до волів. От чоловік їде та й їде собі, а лисичка дірку в санях точить та точить, а проточивши дірку, давай викидать рибу із саней. Так лисиця викидала із саней усю рибу, а послі і сама вискочила із саней. Приїхав чоловік додому, дивиться — аж на санях ні риби, ні лисиці.
Зіскочивши із саней, лисичка давай збирать тую рибу, що викинула, да собі в нору носить. Послі, переносивши усю рибу, вона сіла коло нори да й їсть рибу. Дивиться — біжить вовк, такий голодний, що аж боки у його позападали.
— Здрастуй, сестричко! Що ти їси?
— Рибку їм.
— Дай і мені хоч одну!
— Еге, так же, якраз! Я ловила, а ти їстимеш?! — Дай хоч головку!
— І хвостика не дам. Налови собі та й їж на здоров’я.
— Да як же ти ловила? Научи і мене.
— Добре. Ходім на річку да знайдемо там ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори: «Ловись, рибко, маленька й велика», — то вона і наловиться.
Вовк послухав лисички, побіг зараз на річку, найшов ополонку, втеребив в неї свого хвоста, сидить коло неї та й бормоче: «Ловись, рибка велика, та все велика!»
А лисиця бігає кругом ополонки та все приговорює: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!»
— Що ти, сестричко, кажеш?
— Та те ж, що і ти кажеш.
— Чи не пора уже витягать?
— Ні ще; я скажу, коли пора буде.
Бачить лисичка, що уже хвіст добре замерз, говорить вовку:
— Ну, тепер тягни, братику!
Вовк потягнув, аж ні — хвіст замерз. Лисиця тоді і каже вовку:
— Отже бачиш, який ти жадний. Казав: «Ловись велика та велика», — а тепер і не витягнеш. Подожди ж, я тобі приведу помочі.
Кричить:
— Ідіть на річку вовка бить: до льоду примерз.
Біжать на річку люди — хто із сокирою, а хто із вилами. Бачить вовк біду неминущую — рвонувся із всей сили, одорвав собі хвоста та без його пустився бігти куди очі бачать. А лисичка-сестричка кричить йому вслід:
— Вернись, вернись, братику, рибку забув! Ні, не такий уже дурний вовк, щоб послухати.