Була собі вдовиця і дуже бідно жила. І мала вона одну дочку. Дивиться вона, іде до них бідний чоловік. Прийшов до хати і просить жінку, щоби дала йому якусь милостинь, бо він бідний. І жінка дала йому останній кусник хліба. Дідо подякував і сказав:
— Дай бог, щоби-сте що зачнете робити, ледве до вечора скінчили. І дідо пішов. А мати каже до дочки:
— Внеси полотно та наміряєм трохи, щоби продати та купити їсти. Дочка внесла полотно та як зачали міряти, то міряли цілий день і так доста наміряли. Так було много того полотна, що ніколи в них тілько не було. І хліба купили за то полотно, і вбралися. Так їм той дідо поблагословив.
А багата сусідка позавиділа бідній, що в неї вже дещо появилося в хаті. І спитала в сусідки:
— Відки ви то все маєте?
Жінка розказала, як вона дала дідови останній кусник хліба і як він її поблагословив, сказав, щоб цілий день полотно міряла.
— …І я міряла, і я за то полотно все придбала.
Багата сусідка побачила, як той дідо вдруге йшов, і каже:
— Ходіть, діду, до мої хати.
Дідо йде, а вона скоренько вкроїла кавалок хліба і дала в руку дитині. Дідо ввійшов, а вона відібрала в дитини той хліб і сказала:
— То я вже останній кавалок хліба вам даю. І дідо подякував. І сказав:
— Якщо ти пічнеш робити рано, щоби ледве до вечора скінчила. Внесла вона до хати полотно, щоби міряти. Але дуже захотілося їм пити. Мати каже:
— Біжи, дочко, винеси води. Нап’ємося та й будем міряти.
І сталося так, що вони то полотно не міряли, а цілий день носили воду й пили. Так їм той дідо поблагословив. Так наділив їх за їх заздрість.