Пішла жінка на базар продавати гусака, а люди питають:
— Почому за гусака? Баба їй:
— Почому люди, потому й я. Підходить один чоловік і каже:
— Я би у вас, жіночко, купив гусака, якби ви мені дали до грошей. А вона йому:
— Добре, але як я вас пізнаю? Хіба нате мій кожух, аби-я вас по кожусі пізнала.
Приходить баба додому, а чоловік питає:
— Як, жінко, торгувала?
— Ой не питай. Так торгувала, що й кожух додала.
— Коли ти така дурна, то я йду в світ шукати собі другу. Як знайду мудрішу, то вже ся до тебе не верну.
Та й пішов.
Іде він, іде, а там баба решетом сонечко ловить. Він і каже:
— Що ти, жінко, робиш?
— Та сонечко ловлю, аби світило в хаті.
Чоловік увидів, що жінка дурна. Узяв прорізав у стіні діру, зробив вікно, і вже бабі сонечко гріє.
Іде далі, а там люди будують хату. Та так дерево натягають один звідти, а другий звідти.
— Що ви, люди, робите? А вони кажуть:
— Підвалини закороткі, натягаємо.
Чоловік увидів, що й ті дурні, та й порадив їх. Урізав друге дерево і показав, як треба наштукувати.
Іде далі, а там жінка приставила до хати драбину, взяла корову і горі драбиною тягне, аби корова траву спасла на хаті. А подорожній чоловік то увидів та й каже:
— Що ти, жінко, робиш? Де хто бачив, щоби з коровою лізли на дах? Дай мені серпа.
Взяв чоловік серпа, поліз на хату, вижав траву. Увидів чоловік, що й та дурна.
Іде далі, а там жінка так квочку б’є. А він каже:
— Чого ти квочку б’єш? А баба йому:
— Йой, паночку, вона не хоче курятам цицьки дати.
— А де ж квочка цицьку має? — каже чоловік. — Дай курятам пшона, яйця.
Увидів чоловік, що й ця дурна. Іде далі. Іде він, а там стоїть пані та й каже:
— Звідки ви, чоловічку?
— Ой, — каже, — я здалека, з тамтого світу.
— Ой, — каже тота пані, — у мене так много родини на тім світі. Що вони там роблять, моя родина? Чи не могли би вони так прийти з тамтого світу, як ви?
А він їй:
— Нє, я сам ледве вирвався. Вирвався, бо в них сторожем роблю. А вони всі пасуть барани.
Пані каже:
— Йой, я би вам щось предала на тамтой світ, свої родині, передала би вбрання всякого, з їди щось би дала — всього.
Подорожній:
— Давайте я їм все тото возьму, бо вони ходять голі, голодні, і дерті.
Заладувала пані тому чоловікови повний віз всякого добра, чоловік то все везе через ліс. Додому везе. Заїхав у ліс, прип’яв коня з возом до дерева, а сам вертається назад. Там було посіяне просо, а в просі була верба. І вітер віяв. Чоловік став під ту вербу й стоїть.
А тим часом прийшов додому син тої пані. А пані:
— Ой, — каже, — синку, в нас нині був чоловік з тамтого світу. А син їй:
— Мамо, ви що, здуріли? Як «з тамтого світу»? Мати й каже:
— Я тому чоловікови надавала на фіру всякого добра.
Тоді син бере другого коня, сідає на него і їде доганяти того, що «з тамтого світу» прийшов. Їде він, дивиться — стоїть чоловік під вербою. Хлопець питає того чоловіка:
— Чи сюди не їхала фіра? А чоловік каже:
— Так, їхала. Я знаю, куди фіра їхала. Якби ви мені дали коня, то я би ще його, може, й дігнав. Але мені треба тримати вербу в просі. Бо вітер віє, вербу звалить, а верба мені просо потолочить.
Хлопець так і зробив — пішов тримати вербу в просі. А тому дав коня. Той собі сів на коня, під’їхав до фіри в лісі, прив’язав коня до фіри й поїхав. І привіз жінці додому добро. Та й каже:
— Я думав, жінко, що лиш ти дурна, а то ще дурніші за тебе є. А хлопець, може, й тепер тримає вербу в просі, як не вмер.