Жили собі два брати. Одного звали Микола, а другого Василь. Одного разу поїхали вони на поле жито жати. Але нагадали, що на обід не взяли хліба. Старший брат каже меншому:
— Піди до моєї жінки і візьми хліба.
Василь відповідає:
— Я не знаю, як її звати.
— Ганна.
— Я забудуся, як її звати
— А ти йди по дорозі і кажи: «Ганна, Ганна»
Ось він іде, промовляючи:
— Ганна, Ганна…
Аж тут іде весілля. Нареченому здалося, що чоловік називає його дружину поганою. Він взяв і побив Василя. Іде до брата Вася та й плаче.
— Чого ти плачеш? — запитує Микола.
— Я йшов і промовляв: «Ганна, Ганна…», а тут ішло весілля і нареченому почулось, що наречена погана. Побив мене за це.
— Треба було стати і танцювати, — порадив Микола.
От іде Василь знову по хліб та й назустріч йому іде похорон, а він став танцювати. Знову його побили. Вертається до брата й плаче. А Микола знову до нього:
— Чого ревеш?
— Ішов похорон, а я танцював. От вони мене й побили.
— Потрібно було стати й молитися, — відповів Микола.
Пішов знову Василь по хліб. По дорозі зустрів він чоловіка, що застряг із возом у болоті. Став Василь та й молиться. Коли чоловік вибрався з болота, то побив його за це. Вертається Василь ридаючи. Розповів він усе братові.
— Нащо ж ти молився? Потрібно було потягнути за воза, — порадив брат Микола.
Пішов знову Василь по хліб. Йде вулицею та й бачить, що чоловік заколов свиню. Вася, не довго думаючи, почав тягнути свиню за хвоста. От чоловік його побив. Знову йде той до брата плачучи. Брат питає:
— Чого ти плачеш?
Той розповів усе, як було. А Микола й каже:
— Потрібно було сказати: «Боже, поможи з діточками з’їсти!»
Йде знову Василь по хліб та й бачить, що чоловік копає черв ’яки на рибалку. Василь каже:
— Боже, поможи з діточками з’їсти!
Той його побив. Прийшов він до брата і плаче. Розповів йому все, як було. Микола й каже:
— Потрібно було стати йому допомогти.
Пішов Василь. Іде та й бачить: стоять дівчата і одна одній заглядають в коси. А він став та й черв’яки копає коло них. Вони взяли й побили його. Знову вертається до Миколи й плаче. Микола радить брату підставити й свою голову. Пішов знову Василь по хліб. Іде він і бачить, що собаки гризуться. От він і підставив свою голову, а собаки одгризли йому голову.
От і казочці кінець, а хто слухав — молодець.