Був один багач. Стрітив він бідного парубка. Та й питає його:
— Чи ти хотів би бути у мене за зятя.
— Хотів бих, — каже. Тоді багач сказав:
— Люди кажуть, що моя дівка на дві пасмі недоснована. Як ти хоч’ мою дівку, то я хочу тебе, але щоби ти її до великого антересу не допускав, бо вона може дещо стратити.
І повінчалися вони, і дав їм багач усього, що треба для життя.
Одного разу прийшлося так, що треба було їм грошей. І вони хотіли продати корову з телям. Треба було йти на ярмарок і не було на кого діти лишити. Чоловік післав жінку до сусіда, аби від него хтось прийшов д’дітям, бо чоловік з жінкою поїдуть на ярмарок. А вона вийшла, постояла за хатою, вернулася та й сказала чоловікови:
— Там нема нікого дома. Я йду сама на ярмарок, а ти лишайся з дітьми.
Пішла вона з коровою на ярмарок. Питаються купці:
— Що хочете за корову? А вона каже:
— То, що ярмарок платить.
(Чоловік казав їй удома: «Будеш дивитися. Що ярмарок платить, то бери»). Багато купців підходили, а вона всім казала:
— То, що ярмарок платить.
Перевелося пару годин. Той купець, що рано питав за корову перший, вернувся і сказав:
— Я вже був тут рано. Я не знаю, як з вами ся годити, та й пішов помежи худобу подивитися, як ярмарок платить. Ярмарок так платить, що я маю вам за теля заплатити, а ви корову маєте додати.
І він заплатив то, що теля коштує, бо він уздрів, що вона справді на дві пасмі недоснована. За теля заплатив, а корову вона додала. Прийшла вона т’хаті, питає чоловік:
— Продала корову? Скричала жінка:
— А що би я не продала?! То лиш ти би продав, а я ні?
— То давай гроші.
Подала вона гроші, чоловік порахував.
— Жінко, та це ж лиш гроші за теля. А де за корову?
— Прийшов, — каже, — купець, казав, що «ярмарок так платить: я плачу за теля, а корову ти маєш додати».
Чоловік зачудувався і сказав:
— Я з тобою не буду жити. Іди до свого тата. Привела вона тата. Тато сказав:
— Я маю корову та й телицю в стайні. Іди бери собі та й не нарікай на мою доньку. Я ж тобі казав: до великого антересу мою доньку не допускати.