Був пан і мав одного сина. Вивчився син у школах, приходить додому та й каже татови так:
— Тату, я хочу, би ви мені збудували над морем хату. Я буду там самий і буду вчитися. Хочу спрактикувати Божу силу. І море хочу зміряти.
Добре, тато побудував там хату, син заходить туди. Пан йому завіз харчів, і він собі там жиє. Прожив рік, а відтак що робить?
Виходить він одного разу на прогулянку, дивиться, а над морем сидить старий дід, має коробочку від сірників і черпає нею воду з моря. Викопав собі ямку і сипле в неї воду. Панський син питає:
— Що ти, діду, робиш? А дід каже:
— Що роблю? Хочу море вичерпати.
— Та як, діду? — каже він. — Що ти, дурний? Та де ж ти годен море вичерпати? Та тою коробочкою, та в таку ямку?
— Так, — каже, — зможу.
— Це неправда, не зможеш. А дід каже:
— Так, я не можу це зробити. Ти ж видиш, що не можу. Так само й ти не годен спрактикувати Божу силу і не годен море зміряти. Ти не годен.
А він, той панич, подумав, подумав та й каже:
— Правда.
І то все лишає, лишає ту хатчину і йде додому. Побув дома кілька день, заслабає його тато і помирає. І лишає на него все майно. Він перебрав усю господарку разом з тими наймитами, форналями, тими доярками — з усією тою службою. Усе панове майно.
Одного разу іде собі молодий пан по лузі. Та й зайшов у свій сад. Приходить, дивиться, а там старий дід сторожує.
— Як, діду, в тебе справи?
— Погано йдуть, пане, справи.
— Та що за «погано»?
— Біда.
— Та що за Біда?
— Ади, відти тепер бахури зайшли, нарвали ягід і повтікали. Я за ними біг, упав у фосу та й намочився, — каже, — тому Біда.
— Покажи мені ту Біду.
— Та як я її покажу? Я не годен показати. А пан каже:
— Ні, ти покажи мені.
— Та як покажу?
Пан каже, що вигонить старого з роботи.
Іде дід додому, приходить до хати. Питається баба:
— Ти чого прийшов?
— Пан мене відправив. «Ти, — каже, — старий, не годен». Я панови казав, що бігав за хлопцями і впав. І Біда мені. А він мені каже, би я йому показав ту Біду. А я йому: «Як я вам Біду покажу?» І він мене від себе відправив.
Журяться дід з бабою, що вже роботи немає. А пан іде собі далі. А там форналь, той, що худобу пасе, іде з худобою з поля. Пан питає:
— Як у тебе справи?
— В мене, — каже, — Біда, пане!
— Що за Біда?
— Там, — каже, — корова корову пробила. Корова впала і лишилася в полі.
— То це Біда? — каже. — Гони відци геть!
Відправив він того пастуха додому, а худобу займив сам. Старий пан, який уже вмер, мав колись няньку. Як народився хлопець, молодий пан, вона його бавила, та дівчина. А пані, його мама, померла. Старий пан познайомився з нянькою, що бавила малого панича, і вона стала від него вагітна. Як уздрів пан, що вона вагітна, закликав одного хлопця, що називався Гриць, і каже:
— Грицю, женися з тою дівчиною. Гриць на то подивився та й каже:
— Та я не хочу.
— Женися, кажу!
А то було панське право. Що сказав пан, то наймит мусив робити. Жениться Гриць з тою дівчиною, з нянькою тою. Уженився та й через штири чи п’ять місяців вона вродила дитину, та няня. Гриць ходить на панську роботу і має дитину маленьку.
Панич знає ту няню. Тата вже нема, а панич її знає. А то братчик йому по татови, той хлопчик няні.
Іде в той день молодий пан далі та й зустрічає старшого конюха. Каже до него:
— Слухай, як у тебе справи?
— Погано, — каже, — відірвався від жолоба оґір, бився з кіньми і одному коневи ногу вломив. Виїзному коневи.
— То то Біда? — каже. — Та яка то біда?
— Та як то? То не біда?
— Нє, не Біда, — каже. — Не маєш ти вже в мене роботи! Іди геть!
— Я найду собі роботу.
Іде панич далі, дивиться, а там іде сторож польовий з поля.
— А як у тебе справи?
— …Погані, пане, справи. Там на Товтрах був овес. Зайшла хмара, і град збив той овес чисто.
— То це Біда? — каже. — Гони додому і забирайся від мене геть. Той забрався.
Уже вечоріє. Іде панич далі, чує — десь молотять. Прислухався він та й підходить туди ближче. А то б’ють чоловіка. Той лежить на земли, а вони його буками б’ють.
— Та що ви робите? — питає панич.
— А то він таку кару ниньки заробив.
— А що це за оден?
— А це, — каже, — той Гриць. Він такий лінивий до роботи. Не хоче робити. Даєм йому двадцять п’ять буків.
— Лишіть його, — сказав панич.
Лишили того Гриця. Підійшов до него панич та й каже:
— За що тебе б’ють?
— Біда, — каже, — пане. Я запізнився до роботи, і вони мене б’ють.
— То це Біда? — каже. — Ти лінивий, не хочеш робити. Чому не робиш та, як тобі кажуть? Яка тобі Біда?
— Та я…
— Дайте йому ще двадцять п’ять.
Дістав Гриць ще двадцять п’ять буків і пішов додому. Приходить, а жінка лежить на постелі слаба, і хлопчик слабий.
Пішов панич далі. Дивиться, а там іде управитель його, жонца йде. Та й каже панич:
— Як у тебе справи?
— О, в мене, пане, справи добрі, — каже. А панич подумав та й каже:
— Оце в мене людина є! Всі в мене були вороги. Цей оден найшовся, що сказав: «Добре».
Та й пішов у сад. Закурив папіроса і спацирує собі по саду. Вже вечір. Спацирує він, дивиться, а там забігає якийсь юнак у сад. Забіг, уздрів пана та й тікає. А він каже:
— Стій, бо буду стріляти! Той став.
— Ти що тут робиш?
— Біда, — каже хлопець. — Я був на селі, за мною хлопці бігли, то я тут хотів сховатися.
— То це Біда? — каже. — Ти чо’ волочишся по вечорах?
— Та я, — каже, — йшов від дівчини, а вони мене здибали та хотіли бити, і я вскочив тут сховатися.
А панич:
— Покажи мені Біду. А той каже йому:
— Хоч’, пане, видіти Біду? А пан:
— Хочу.
— Дивися, би не каявся, пане.
— Нє, не буду ся каяти. Покажи мені, яка то Біда.
— Ходи зо мною.
Бере він його, того пана, і веде в село. А в селі заходять до хати до того Гриця. Хата маленька, в хаті пусто ще й вогко. Жінка лежить на постели, хлопчик на печі. Гриць лежить побитий на бомбетли. Лежить та й стогне. Той хлопець каже панови:
— Ну що ви, пане, скажете? Це не Біда? А він йому:
— Нє, не Біда. Він не хоче робити. Вона так само не хоче робити.
— То дивися! Як не Біда, то дивися, би ти ся не каяв. А пан:
— Нє, не буду каятися.
Та й кладе той хлопець на пана руку, а потому на Гриця: пан зробився Грицем, а Гриць — паном. Помінялися місцями. Та й зник той хлопець. Пан лишається тут, лягає собі на той бомбетль. А Гриць у подобі пана пішов на господарство.
Каже слаба жінка:
— Грицю, подай води. Він встає, подає води.
— Грицю, загрій катран, — каже, — і поклади мені, бо щось тут коле.
Бере він підпалює в кухні. (Не Гриць, а пан у подобі Гриця підпалює.) Загрів їй той катран. Та й там їй поставив. А ніч маленька, вже розвидняється. Він трошки полежав та й устає, насіяв муки і хоче печи корж. Уже до роботи треба йти, сіно скидати, а він той корж місить.
Приходить атаман. Та й каже:
— Ти ще не на роботі?
— Та ні, я ще, — каже, — корж печу.
— Я йду в село. А як буду вертати з села, би тебе вже в хаті не було. Треба йти сіно скидати.
А він місить той корж. Замісив, а той вертається.
— Ти, лайдаку, ще не на роботі?!
Та нагаєм його по плечах. Дав йому зо три нагаї.
— …Ану марш до роботи!
«Гриць» лишає слабу жінку, лишає свого братика на печі і йде до роботи. Узяв вила на плечі та й іде. Похитався в поле. А там були всілякі люде, молоді й старі. Скидають сіно, та й він скидає. Молоді співають, а ті жартують. А «Гриць» сумний.
Видить він, приїжджає той жонца. Той, котрий казав, що йому добре, що нема йому Біди.
— Ану, люде, на сніданок.
Усі посідали. І «Гриць» сів. Люде їдять, а «Гриць» не має нічого їсти. Сів під копицю та й сидить. А там якась жінка каже:
— Маріє, віднеси Грицеви кусок хліба, бо він, бідний, прийшов без нічого. Ти знаєш, що жінка в него слаба, хлопець слабий. Неси йому, — каже.
Дала вона йому кусок хліба, і він їсть. Та й думає: «Тепер я вижу, що Біда». Їсть він той хліб, а жонца сів недалеко него. Приїжджає другий жонца, з другого добра. Та й говорять ті жонци по-німецьки. А він, «Гриць», по-німецьки добре знає, бо він вищу школу закінчив. Чує, що говорять жонци — той з сусіднього села, а цей з цего. Каже:
— Як у тебе справи?
— Добре, — каже той, що приїхав. — А як у тебе справи?
— Добре. Ти знаєш, я вже хочу в свого пана маєток виграти. Я, — каже, — маю продати ще дві стирті сіна, маю ще на продаж пару волів. Продам, і моєму панови буде конець, я його відци вижену.
«Гриць» це чує. А той далі:
— А як у тебе справи?
— Я так само свого пана хочу вигнати. Маю кільканадцять кубиків дерева, маю так само вісім пар волів на відгодівлі — продам усе це і свого пана вижену.
А «Гриць» чує, що він каже: «Я свого пана вижену». Та й думає: «От який жонца мій. Я його мав за доброго, а він мене хоче вигнати». Лапає ґралі і пробив того жонцу. Люде скричали:
— Що той Гриць наробив?!
Так мучиться там той жонца. Конає він. Взяли його на фіру, відвезли до двору. Пішов він на лікування і погинув, не вернувся додому. Поховали його. А «Гриця» беруть та й судять. Посидів він у криміналі, може, місяць, може, два. Засудили його до повішання. Злагодили йому в дворі шибеницю і хотять вішати. Смерть за смерть. Викликає пан ксьондза — не «Гриць», а той, що з Гриця пан — викликає ксьондза, аби висповідати «Гриця» перед смертю. Є шибениця, є кат — все готове.
Прийшов ксьондз. З’явився і той юнак, що пан його нагонив з саду. І каже йому той юнак:
— Ну що, пане? Знаєш, яка то Біда? А він:
— Знаю.
У той момент, коли це відбувалося, помирає його няня і той хлопець, його братчик. І дзвонять уже, що похорон, що вже їх несуть на цвинтар. Ховають його няню і того хлопця. Знов каже той юнак:
— То знаєш, яка Біда?
— Знаю, — каже, — вижу, що Біда.
— Ти каєшся? А він йому:
— Нє, не хочу каятися. Раз нема, — каже, — мої няні і мого братика, то й я не хочу жити.
Він самий собі заклав петлю на шию. Його повісили, і закінчилося його життя. Пана поховали, а Гриць лишився паном. І на тім я скінчив байку. Як робили той похорон, я там був, мед, вино пив, по бороді текло, а в роті сухо було.