Іде одного разу пирятинський Альоша Попович на війну та й питає батька:
— Якого вам, тату, гостинця з дороги привезти?
— А ти, — каже, — сину, збирай недоїдочки та крихти, котрі зостаються після їжі, посуши, ото мені й буде гостинець.
От як виїхали, спершу у кожного було багато хліба. Їдять — не шкодують, а він усе те, що зостається, збирає та в торбину й складає. Товариші сміються, питають, нащо це він.
— Та це, — каже, — батько казав, щоб я їм цього на гостинець привіз.
От і випало їм десь їхати через таке місце, що слобода од слободи за три дні їзди, а хліб уже увесь прикінчили і купити ніде. Тоді згадали про торбинку з недоїдками та й прохарчувались три дні. Приїздить Альоша після війни додому, а батько й питає:
— А що, сину, чи привіз того гостинця, що я казав?
— Ні, — каже, — тату, я усю дорогу збирав. Та як вертались, так нам отаке й таке случилось, ми й поїли.
— Ну, дарма. Це я тобі на те й казав, що, може, в дорозі могло з вами щось трапиться, то щоб був запас.