Давно, Бог його знає коли і де, жив на світі богатир. І була в нього сестра. Той богатир щодня їздив на охоту та на війну, а сестра зоставалася дома і варила обідать.
От сестра візьми та зазнайся з змієм. Богатир, що виїде з дому, то змій і летить до сестри. Він дужий, а проти богатиря і в світі дужчого не було. Задумала сестра звести богатиря зі світу. Раз приїхав брат додому, а сестра підсіла до нього та й питає:
— Скажи, братику, є хто проти тебе дужчий?
— Нема, — каже.
— А якби зв’язати руки дротом?
— Розірву дріт.
— Що ж є таке, чого б ти не розірвав?
— Все прорву, лише шовк — ні. Якби хтось зв’язав товсто, то…
— Ну добре, брате, спробуєш силу?
— Добре.
На другий день дістала вона шовку, а змія сховала під полом. Приїхав богатир.
— Нумо, брате, пробувать силу, поки голодний.
— Давай.
Сів богатир на лаві. А сестра давай його в’язати, обкручувати руки. Мотає та й мотає, намотала уже так товсто, що руками не обніме.
— Ну, братику, пробуй.
Смикнув він — не рветься. Сестра тоді:
— Вилазь, змію, скоріше!
Тільки змій показав голову, а богатир як напнеться, так той шовк разом з шкірою з рук зліз. Він тоді махнув раз, вдруге, втретє і відрубав змію голови.
— Отака ти, — каже, — у мене вірна, сестрице?
Взяв він її за коси, прив’язав дикому коневі за хвоста і пустив. Як поніс той кінь, як поніс! Оце, де вона вдариться головою, там робиться пагорб, а де спиною, там — долина. Оббіг той кінь півсвіту і вернувся. З того часу є долини і пагорби.