Жив та був собі один чоловік. Та такий вже праведний, що й не розказати. У піст ревно постився, на жінок і не дивився, у церкві тричі на день молився, не пив, не палив, ніколи грубих слів не вживав.
Прийшов йому час помирати. Відкрила смерть книгу життя, щоб усі гріхи того чоловіка знайти та порахувати. Листала, листала, жодного гріха не знайшла. І сказала здивовано:
— Скільки людей на той світ забирала, такого праведного чоловіка серед них не бачила. За безгрішність твою дам тобі ще пожити. Живи ж ще стільки років, скільки в тебе друзів.
І помер чоловік тієї ж хвилини, бо був праведником для самого себе, жодній людині не допоміг, жодної доброї справи не зробив.