Категорії
Білоруські народні казки Зарубіжні народні казки

Про швачку

Жили на світі три сестри. Одна — праля, друга — ткаля, а третя — швачка.
Ткаля каже:
— Я можу і вдень, і вночі ткати.
Праля каже:
— Я можу і вдень, і вночі прати.
А швачка бідкається:
— Не можу я поночі шити.
— Коли так, то йди пошукай вогню, — кажуть їй сестри.
Побігла швачка вогню шукати. Бачить: йдуть через дорогу білі собаки і білі коні у білі вози запряжені. Сидять на возах хлопці-молодці у білих свитках.
— Куди, дівчино, зібралася? — питають.
— Іду вогню шукати.
— Тоді йди прямо, не збочуй з цієї дороги. За горою побачиш хатку на курячій ніжці. Сидить у тій хатці бабуся. Розчеши їй сиве волосся і скупай її.
Пішла швачка далі.
Бачить: йдуть через дорогу чорні собаки і чорні коні у чорні вози запряжені. Сидять на возах дівчата з довгими чорними косами.
— Куди зібралася? — питають у швачки.
— Іду вогню шукати.
Тоді не збочуй з цієї дороги. За горою стоїть хатка на курячій ніжці. Сидить в тій хатці бабуся. Постели їй, дівчино, постіль м’якенько, нехай відпочине!
Побігла швачка далі.
Бачить: ідуть через дорогу червоні собаки і червоні коні в червоні вози запряжені. Сидять на тих возах хлопці в червоних чумарках.
— Куди, красуне, зібралася?
— Іду вогню шукати!
— Тоді йди прямо, не збочуй з цієї дороги. За горою стоїть хатка на курячій ніжці. Сидить у тій хаті бабуся. Розтопи піч, дівчино, звари їсти. Нагодуй її. Вона тобі дасть вогню.
Як тільки проминула швачка високу гору, відразу ж побачила хатку на курячій ніжці. Зайшла до неї, озирається, господиню шукає. А та вже зовсім змарніла, ледве сидить на лаві.
Скупала її швачка, зодягнула в чисту білизну, сиві коси розчесала.
— Кого ти дівонька, бачила, коли сюди йшла? — питається в неї бабуся.
— Ішли через дорогу білі собаки, білі коні, у білі вози запряжені. Сиділи на возах хлопці-молодці у біле зодягнуті.
— Це сини мої, білі деньочки. А кого ж ти ще бачила, дівонько?
— Ішли через дорогу чорні собаки і чорні коні, у чорні вози запряжені. Сиділи на возах дівчата з чорними косами.
— Це мої дочки, темні ніченьки. А тепер мені спати час!
Постелила швачка старенькій м’яку постіль, сама біля порога виспалася.
Ледь почало світати — підхопилася, хутенько в печі витопила, гірку пухкеньких млинців напекла.
Поснідала бабуся, питається:
— Кого ти ще бачила, дівчино, коли сюди бігла?
— Ішли через дорогу червоні собаки і червоні коні, у червоні вози запряжені. Сиділи на возах хлопці-молодці у червоних чумарках.
— Це брати мої — вогні! Кажи тепер, що тобі треба.
— Жару! — відповідає швачка. — Старша моя сестра, праля, може й поночі прясти. Середня моя сестра, ткаля, може й темної ночі ткати. А мені без вогню аж ніяк не можна.
Вигорнула бабуся з печі жар, швачці на долоню поклала. Здивувалася дівчина: жаринка та світиться яскраво, а в руку не пече. А бабуся посміхнулася та й каже:
— За твоє добре серце буде тобі світло тепер і вдень і вночі.
Подякувала швачка господині за вогонь і понесла додому яскраву червону жарину.

 

Питання та відповіді до казки "Про швачку":
Чому швачка пішла шукати вогню?
Кого швачка зустріла на своєму шляху?
Що бабуся попросила швачку зробити, коли вона прийшла до неї?
Яку нагороду отримала швачка від бабусі?
Яка була причина, чому швачка потребувала вогню?