Жили собі дід і баба і мали кияхове поле. Дід все стеріг це поле так пильно, що й годі. От прийшов він якось пообідати та й каже синові:
— Біжи, синку на поле живо та постережи кияхи.
Пішов син. Іде він та чує, як в кияхах каже хтось:
— От і хлопчик іде і пундик несе. Як візьму я хлопчика за волосся та закину в темні гаї. Як почну я хлопчика м’яти, а не буде кому обороняти. Ото буде…
Вернувся хлопчик додому і каже:
— Тату, у наших кияхах щось є!
Батько не йме віри синові й посилає дочку стерегти поле. Приходить дівчина на те місце. А з кияхів знов щось озивається:
— От і дівчинка іде і пундик несе. Як візьму я дівчинку за волосся та закину в темні гаї. Як почну я дівчинку м’яти, а не буде кому обороняти. Ото буде…
Вернулася дівчинка додому та й каже батькові:
— Щось і справді є на нашому полі!
Розсердився батько на дочку й вирішив жінку послати на поле. А та саме мазала бовдура. Почула, що чоловік гукає, швидко спустилася та й пішла в поле. Іде та й чує:
— От і жінка іде і пундик несе. Як візьму я жінку за волосся та закину в темні гаї. Як почну я жінку м’яти, а не буде кому обороняти. Ото буде…
Почула це жінка, почимчикувала додому та й каже:
— Ні, старий, ти мені кажи, що хочеш, а на нашому полі таки щось є!
— І ти мені брешеш! — розсердився чоловік.
Але на всяк випадок згодом вирішив освятити своє поле. Пішов до попа і попросив, щоб той освятив його кияхи. Зібрався той, взяли образи з церкви та й пішли. А воно знову озивається:
— От і попик іде і пундик несе. Як візьму я попика за волосся та закину в темні гаї. Як почну я попика м’яти, а не буде кому обороняти. Ото буде…
Злякався піп та навтьоки, навіть хрест загубив. Всі люди образи покидали та й повтікали. Залишився дід сам, аж іде якийсь хлопчик. А воно з кияхів озивається:
— От і хлопчик іде і пундик несе. Як візьму я хлопчика за волосся та закину в темні гаї. Як почну я хлопчика м’яти, а не буде кому обороняти. Ото буде…
А хлопець все йде та прислухається, звідки голос лунає. А воно йому каже:
— Приступи, приступи!
А той хлопчик все підходив, побачив щось, а тоді як ударить по ньому булавою. Воно так і розсипалося грішми.
Поділився хлопець з дідом грішми та й пішли собі.