Були три браття-вівчарі. Пасли вони вівці. Два були мудрі, а один не був мудрий. Тоти два дружили і пасли вівці разом. А коли приходила черга на немудрого, то він пас один. Мудрі пасли і наганяли овець у кошару, а йому казали, щоб пас до тої пори, поки всі вівці не полягають. А вівці одна ляже, друга встане, та й він не міг дочекатись, поки ляжуть усі. Він тоді що зробив? Вирубав доброго колика і став бити вівці по ногах, і поламав їм ноги. А тоді прийшов до братів і каже:
— Ходіть вівці загнати.
Браття виходять, дивляться — вівці лежать. Що є? Придивилися, у овець ноги поламані. Тягають вони ті вівці. Тото два мудрі брали одну вівцю і оба тягли. А той немудрий, нерозвинутий, брав у одну руку одну, а в другу другу вівцю і тягав до кошари по дві.
Коли потягали тоти вівці, пішли додому. Дала їм мати вечерю, поставила на стіл галушки. Мудрі беруть по дві галушки в лижку, а той бере по одній. А тоді каже:
— А, то ви такі хитрі, що як вівці тягали, то-сьте брали по одній вівці оба разом і тягнули, а я тяг по дві сам. А як галушки їсти, то ви берете по дві в лижку, а я — по одній.
Стали вони на тім сваритися, а мати взяла коцюбу і стала їх бити. Вони втікали, і два мудріші вискочили наперед, а тому сказали:
— Запри двері!
А йому причулося: «Хапли двері». Він двері на плечі і біжить за ними до колиби, туди, де вони сторожували. Витягли тоти двері на дуба, та й два мудріших брати на тих дверях полягали спати. Заспали, а тому дурнішому не спалося.
А злодії, які ходили красти, накрали багато грошей і сіли під того дуба їх порахувати. А тоти сонні браття оберталися на дверях, і двері разом з ними впали на тих злодіїв і їх побили. І тоти два браття повбивалися.
А той не впав — тримався галузи і лишився на дубі. І всі гроші лишилися для нього, бо злодії пропали. Він і тепер живе на широку ногу, бо має гроші, які зосталися від тих злодіїв.