Жив собі мельник. І написав таблицю, що він, мельник, без жури. Багато людей їхало дорогою, і всі ту таблицю перечитували. І ця поголоска дійшла аж до царя. Як цар це почув, він подумав: «Я цар і журюся. Правлю цілою державою і не маю спокою, а що це за такий чоловік, що він ніколи нічим не журиться?» І задумав цар покликати того мельника до себе. Як подумав, так і зробив. Написав до него лист, щоб він прийшов до царя відгадати загадки.
Одержав мельник царський лист, прочитав його і зажурився. Не було що йому робити, мусів іти до царя. Їхати він не їхав, а йшов пішком. І прийшлося йому йти багато днів. Довго він ішов і був уже змучений, і сів на полі коло пастуха, що пас вівці. Сів він дуже зажурений. А пастух у него питає:
— Чого ви зажурені? Він відповів пастухови:
— Ви мені нічого не поможете.
Пастух почав далі питати, і він розказав йому про свою справу. Пастух послухав і сказав цему чоловікови:
— Пасіть вівці, а я піду за вас.
І так сталося. Мельник пасе вівці, а пастух пішов до царя. Прийшов пастух до царя, а цар уже ждав мельника. Побачив цар, що він іде. Закликав його до себе, у свою палату. Сказав йому, щоб сів, віддихнув. І сказав, що треба відгадати три загадки. А цей йому каже:
— Ви питайте зразу, бо я не маю коли. І цар починає запитувать:
— Скажи мені, як зависоко. А він відповідає:
— Не дуже високо, бо як гримить, то тут чути. Цар питає:
— А як заглибоко? А він відповідає:
— Дуже глибоко, бо мій тато вже двадцять п’ять років міряє і ще не зміряв.
— Скажи мені, де середина світу, — питає цар. А він цареви каже:
— Чи можна в вашій палаті поступитися зо два кроки?
— Можна, — сказав цар.
Він пройшов два кроки, поставив праву ногу і сказав:
— Отут середина світу. Якщо не вірите, то зміряйте.
І цар його відпустив, бо відгадав загадки. Він вернувся до овець і відпустив мельника, а сам лишився коло своїх овець. Мельник не чув, що цар питався в пастуха, але як прийшов додому, то зразу ту таблицю зняв.