Мала мама сина. Та й каже йому:
— Іди в поле жито жати. А він каже:
— Я не йду. Я буду дома їсти варити.
Мама пішла в поле жати жито. А його лишила дома кулешу варити. А він біжить у поле до мами запитати, кілько солі взяти, би кулешу посолити. А мама каже:
— Ложку та й пів.
Він біжить додому, а по дорозі видить — два чоловіки грошима діляться. А він повторює:
— Ложку та й пів. А вони йому:
— Ти не можеш сказати: «Аби було більше»?
Біжить він та й повторює: «Аби було більше» та «Аби було більше». Дивиться, а йде похорон, везуть мерця до гробу. А він кричить:
— Аби було більше! Люди кажуть йому:
— Ти би казав: «Аби це не чути та й не видко».
А він іде та й повторює: «Аби це не чути та й не видко». А назустріч весілля йде. Він каже:
— Аби це не чути та й не видко! А люди кажуть йому:
— Та ти би сказав, аби було це в кожного.
Він іде, а там дві жінки обіскаються *. А він каже:
— Аби це було в кожного. А вони кажуть:
— Ти би не дав свою голову, аби й твою пообіскали?
А він біжить та й дивиться, два пси кусаються. Він запхав межи них свою голову, і вони його «пообіскали». І як він прийшов додому, то вже не міг кулешу варити. І нічого не міг робити. Мусила мама сама все робити.