Ішов голодний вовк. Він так хотів їсти, аж в очах йому темніло. Ішов він, ішов, аж бачить — журавель стоїть. Підкрався вовк тихенько та хап його. Бачить журавель, що діла не буде, та й каже:
— Дозволь мені, вовче, хоч перед смертю затанцювати.
— Від цього мені гірше не стане, танцюй, коли хочеш, тільки швидко, а то я їсти хочу, — погодився вовк.
Журавель перед ним з ноги на ногу стрибає, робить вигляд, що танцює, хоча давно всім відомо, що журавлі ніколи не вміли танцювати. Скаче, а сам потрошку вбік відходить. А потім раптово знявся і полетів.
Вовк подивився йому вслід та й говорить:
— І навіщо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!