Жила собі Жадібність. Ні дня, ні години не знала спочину. Кого обдурити, кого обділити, кому пообіцяти — та й з кінцями.
Нагребла Жадібність купу грошей, від’їла велику пику та й все мало. Люди просять:
— Помираємо з голоду, дай хоч трохи грошей.
— Зачекайте, ось зовсім скоро я з вами поділюся.
Прибирала все до рук Жадібність більше і більше, клала у великі скрині незліченні багатства. Натягувала Жадібність стільки грошей, що й дівати було нікуди.
Діти не мають що їсти, дорослі падають з ніг, а їй байдуже. Ще трохи і вона — повелителька світу.
Та прийшла спустошлива грошова інфляція і з’їла все, що було. І залишилася Жадібність з пустими гаманцями та порожніми скринями. Заливається гіркими сльозами, та ніхто не чує, не відгукується. Бо хто до інших байдужий, сам буде покараний.