Одного разу посварилися дві жінки — гарна і негарна. Негарна розсердилася і каже гарній:
— Хоч я і погана, зате моя доля хороша. А ти ось гарна, а зате твоя доля погана.
Домовились вони перевірити. Зварила кожна своїй долі борщ і кашу, прийшли опівночі на перехресну дорогу. Погана перша вийшла наперед, розв’язала свої горщики, зверху поклала чисту ложку, відійшла трохи від хреста і каже:
— Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Сказала вона раз, вдруге. За третім разом приходить панич, та такий хороший та гарний, що й надивитися на нього не можна. Взяв він ложку, попробував спершу борщ, потім кашу. Поклав ложку зверху, загорнув у рушник гроші та й десь зник.
Погана жінка забрала горщики, взяла з рушника гроші і каже до гарної:
— Ну, тепер ти клич свою долю вечеряти!
Гарна жінка поставила свої горщики, розв’язала їх, відійшла і гукає:
— Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Гукнула вона раз, гукнула другий, а за третім разом як піднявся вітер, буря. Пісок несе, дерева ламаються! Аж ось виходить доля гарної жінки — погана, кудлата, та ще й з хвостом. Виїла все з горщиків, поперевертала, побила їх та й пішла геть.