Жили чоловік з жінкою. І вона не дуже його любила і заглядала за другими. І до неї заходив любас, котрий був їй до вподоби. Чоловік уже повидів, що вона за другими заглядає. А другий чоловік, його товариш, його нарадив, що тут можна зробити.
І чоловік зробився «слабий». Та й каже жінці:
— Там є такий дуб дуплавий, а в нім сидить ворожка. Вона багато людям помагає. Іди до тої ворожки. Може, вона порадить, як мені вилікуватися.
Набрала вона грошей і пішла до того дуба. А він скочив з ліжка і навпростець побіг до того дуба. І заліз у дупло і чекає. Приходить його жінка й питає:
— Є там хто чи нема?
А він відти зміненим голосом обзивається:
— Є.
— Дубе, дубе, що робити, аби мій чоловік умер?
Озми заріж ситу чорну курку, принеси півлітер дуже моцної горівки і навари пирогів з сиром. Ще й у сметану би мачав. І він від горівки оглухне, а від масної юшки осліпне. І трохи з’їсть пирогів, і конець йому буде, вмре.
Вона почула це, заплатила і пішла додому, а він побіг направці та й знов ляг. Та й лежить, а незадовго входить жінка. А він питає:
— Ну й що? Була-с там, коло того дуба?
— Була-м.
— І що тобі та ворожка з дуба сказала?
— Казала, що ти одужаєш. І казала, би зарізати чорну курку. І наварити пирогів з сиром, і сметани дати. І моцної горівки купити.
— Но то так і роби, як вона казала. Бо я не можу, я вже заслаб до краю.
А потому чоловік ще її спитав:
— А ти ворожці заплатила?
— О, заплатила.
Та й уже вона то все пририхтувала і дала ’му насамперед горівки. Він випив тої горівки і каже:
— Жінко, я чо’сь не чую добре.
А відтак дала ’му ще юшки тої масної.
— Я те, — каже, — чогось осліп. Не вижу вже.
Та й потім дала вона ’му пирогів. А він з’їв пару пирогів та й усе. Зажмурився, протягся та й решта. Тоді вона закликала до хати любаса і каже йому:
— Би ти цю горівку не пив, бо він від неї вмер. І би нічого не їв. Я дам тобі всього другого.
І вона пішла по горівку. А чоловік помаленьку з постелі встав, узяв макогін і скочив борше до дверей, аби той не втік. І як дав тому любасови пару макогонів, то той і простягся серед хати. А чоловік узяв стакан, що з него сам пив, і кинув коло него на землю. І запхав ’му пиріг у писок. А сам ляг і знов накрився з головою. І лежить.
А жінка приходить і приносить горівку. Як увиділа, що він лежить і пиріг з рота стирчить, та як почала заводити:
— Чи я тобі не казала: «Зачекай, я принесу»? А ти не міг почекати? І дуже плакала.
—…І стакан коло тебе на хаті. Нащо ти пив ту горівку? А він встає і починає бити жінку. Набив добре і каже:
— То ти така вірна мені?! Ти не пішла до дуба, аби я подужав, а пішла питати, що робити, аби я вмер?
Вона просилася, аби він її більше не бив. І сказала:
— Сего більше не буде.