Якось, прогулюючись лісом, бідний селянин побачив птаха неймовірної краси. Такого красивого, що захотів впіймати ту птицю. Наступного дня йому це вдалося. Селянин навіть не здивувався, коли птах заговорив до нього і попрохав відпустити на волю.
— Якщо ти так добре розмовляєш, — вів мову Іван, то повинен розуміти, що тобі краще жити між людьми, ніж в лісі між диким звіром. Тебе посаджу в гарну, простору клітку й буду годувати і поїти вдосталь.
— Але я народився, щоб жити на волі і ніколи волю не проміняю на клітку, — відповів птах.
— То хоча б спробуй, — зауважив Іван.
— Птах продовжував проситися на волю:
— Невже тобі мене зовсім не шкода?
— Я не багатій, щоб мені було тебе жаль, — зі сміхом вигукнув кривдник. — гроші для мене найголовніше. Я надіюсь отримати за тебе чималеньку суму.
— А якщо я заплачу за свободу?
— Ого! І чим же ти збираєшся платити?
— Зрозуміло, що у мене не має з собою грошей, але я можу дати тобі три поради, які коштують чималих багатств.
— Які ж поради ти мені можеш дати? — зневажливо запитав селянин.
— Відпусти і тоді почуєш.
Іван не знав, що йому й думати, але птах продовжував запевняти, що його три поради безцінні. Відпустив чоловік птаха. Він весело змахнув крилами, піднявся на найвищу гілку і заспівав.
— Швидше! Я чекаю порад! — закричав Іван.
— Зараз, зараз! — вигукнув птах. — Ось перша порада: не вір всьому, що тобі кажуть.
— Це я і раніше знав, — пробурчав Іван.
— Тепер друга порада: «Не переймайся за втраченим».
— Надіюся, третя порада буде цінніша за попередні, — сказав чоловік.
— Так. Тримай міцно те, що впіймав.
Іван страх як розсердився та й тих порад не запам’ятав.