Жив собі селянин. Мав поле. Настала весна, а в селянина бракує грошей, щоб купити насіння й засіяти своє поле. Сидить селянин скраєчку поля і сумно зітхає. Коли це мимо йде шайтан. Зупинився та й питає:
– Що трапилося, добродію, чого так сумно зітхаєш?
Селянин йому відповідає:
– Коли в мене були гроші для насіння, не було землі. Тепер є земля, але нема грошей, щоб купити насіння.
– Якщо я тобі дам грошей для насіння, ти віддаси мені половину майбутнього вражаю? – запитує шайтан.
Поміркував селянин та й погодився. Посіяли вони кукурудзу. Виросла кукурудза, дозріла. Почали вони радитись, як їм розділити врожай, щоб ніхто не образився.
Селянин і каже шайтану:
– Візьми собі ту частину, котра тобі більше подобається.
Оглянув шайтан кукурудзу, бачить – стебел багато, вони високі і товсті, а качанів на кожному стеблі всього по два-три. «Візьму те, чого більше», – вирішив шайтан.
Поділили вони врожай: шайтану дісталася гора стебел, а селянину купа качанів. Селянин продав кукурудзу і виручив добрі гроші, а шайтану за його гору стебел дали всього кілька монет.
Прикро стало шайтану.
– Який же ти безсовісний, обдурив мене, – сказав він селянину.
А той йому відповідає:
– Але ж ти сам вибирав і взяв те, що хотів. Давай-но ще раз засіємо це поле і ти вибереш те, що забажаєш.
Домовились вони і посадили часник.
Весна тільки-но входила в силу, а на полі вже зазеленіли соковиті стебельця часнику. Настав час ділити врожай, шайтан і каже:
– Цього разу я візьму собі все, що росте над землею!
– Гаразд, – погодився селянин, – я згоден на корені.
Зрізав шайтан стебла часнику, пов’язав їх в пучечки та й повіз на базар. Селянин же викопав часник, склав у кошики і залишив до зими, коли на базарі за часник дають найбільшу ціну.
І знову прогадав шайтан. Цілісінький день простовбичив на базарі, але не продав жодного пучка зелених стебел. «Ти, бісів продавець, – сміялися з нього покупці, – а де ж твій часник?»
Зрозумів шайтан, що й цього разу обдурив його селянин. Підстеріг шайтан селянина на стежині і здійняв галас:
– Безсовісний ти чоловік! Два роки я на тебе працював, а що заробив?
Вирішив шайтан покарати селянина. Біля стежки лежав великий камінь, шайтан відірвав його від землі, підняв його над головою, але не встиг кинути. Селянин перший помітив, що в ямі, яку закривав камінь, лежить глечик. Кинувся він до цього глечика, підняв його – дивиться, а в ньому повно золота!
– Давай розділимо золото порівну! – запропонував селянин.
– Ні, – сказав шайтан, – цього разу золото собі візьме той, хто старший! Я старший від тебе, отже глечик із золотом повинен бути моїм.
– А скільки тобі років? – запитав селянин.
– Цього року мені виповниться рівно двісті! – гордо мовив шайтан.
– Всього тільки! – подивувався селянин. – А чи знаєш ти, що моєму молодшому брату, який помер двісті років тому, було рівно сто років!
– Два роки я на тебе працював, – каже шайтан, – значить я маю право зробити вибір двічі! Ось тобі моє останнє рішення: давай по черзі возити один одного і співати пісні. Хто більше витримає, тому й дістанеться все золото.
Не став селянин сперечатися з шайтаном, посадив його на плечі та й пішов по стежині. Три дні й три ночі співав шайтан пісні, сидячи на шиї в селянина. На четвертий день замовк. Скінчилися в шайтана пісні. Всі, які він знав – проспівав.
Виліз тепер селянин шайтанові на шию. Дорога простяглася вздовж підніжжя гори, і селянин заспівав:
Ой-ой-ой, починається гора.
Ой-ой-ой, на горі ростуть ліси.
Ой-ой-ой, а в лісах росте кизил…
Весь день ішов шайтан вздовж гори і весь день селянин співав про те, що бачив довкола, і про все те, що знав про гори.
Наступного дня шлях проліг вздовж річки, і селянин весь день співав про річку, про її чудесну воду, про риб, що живуть у річці. Співав про те, для чого потрібна людині вода. Потім вони ішли степом, і селянин співав: «Ой-ой-ой, як чудово в цім степу!»…
На п’ятий день шайтан не витримав і здався:
– Злазь, – каже, – досить! У мене вуха вже позакладало від твоїх пісень.
А селянин відповідає:
– Ну що ти! У мене цих пісень на весь рік вистачить. Так що ходімо далі.
Скинув шайтан селянина зі спини, вилаявся і побіг світ за очі. На цьому їхня дружба скінчилася. А глечик із золотом дістався селянинові.