Був один бідний чоловік, а мав велику сім’ю. Раз лиш на казанні вчув, як піп звертається до людей:
— Люди мої, громадо, принесіть, хто що може, і Господь нагородить вас сторицею.
Дома чоловік жінці сказав, що вони мають багато дітей, а живуть бідно. Але якщо вони щось понесуть, то бог нагородить їх сторицею.
Повів селянин корову на попівське обійстя. Піп записав у церковну книжку. І корівка ходить пастись разом із попівськими коровами.
Раз пастух на толоці заснув, а худоба заблудила. Селянська корова попрямувала до свого старого господаря й повела за собою й попівські.
Чоловік зрадів:
— Наша корівка привела ще десять.
А жінка лише головою покрутила і сказала, що піп їх скоро забере. І почали слуги шукати корів та й знайшли у селянина. Але він не хотів віддавати.
Зажурився піп. Думає собі: сміх буде, перед народом стану брехачем, коли Василь почне всім говорити.
— Слухай, Василю, одну корову собі бери, а інші віддай.
— Отче, як вам дуже жаль, беріть собі ви одну.
І піп мусив піти геть. А чоловік зажив у достатку.