Жив собі колись падишах. І було у нього сорок візирів. Якось питає їх падишах:
– Скажіть мені, звідки береться щедрість?
– Щедрість там, де багатство,– відповідають візири.– У кого нема багатства, тому ні на що розщедрюватися.
– Якщо так – ви всі повинні бути щедрими, адже багатством вас не обділено. Протягом сорока днів давайте для людей обід.
Першими давали обід три перші міністра хана. На третій день падишах перевдягнувся жебраком, взяв у руку костур, закинув за плечі мішок і прийшов на обід до свого першого міністра. Візир побачив жебрака й гукнув слугам:
– Виженіть його швидше!
Зібрали слуги трохи того-сього, подали жебракові й вивели його за ворота.
Поклав падишах ту їжу в мішок й пішов на обід до другого свого міністра. Тут йому винесли трохи овочів, а самого і в двір не впустили.
Прийшов падишах до свого третього міністра й проситься переночувати.
– У мене в юрті самі баї та пани, ніде тобі постелити,– сказав йому третій візир.
На вулиці й застала ніч падишаха: спотикається він у сутінках. Зрештою прибився до якоїсь хатини. А в тій хатині жили баба з сином.
Вийшов юнак на вулицю, побачив жебрака та й каже матері:
– Хай бідний чоловік заночує у нас.
– Добре, синочку, нехай заходить,– погодилась мати.
Зайшов падишах у хатину. А син того дня отримав плату за своє трирічне наймитування в пана – десять овець.
От він і каже матері:
– Заріжмо для гостя баранчика.
Погодилась мати. Зарізав юнак баранчика, а жебрак і каже йому:
– Я можу їсти лише нирки, іншого м’яса не вживаю.
– Хіба ж можна наїстися двома нирками?! Я поріжу всіх своїх овець, і буде двадцять нирок.
Так він і вчинив: зарізав усіх своїх овець і віддав жебракові нирки.
Жебрак поблагословив господарів, сховав ті нирки в своєму мішку і пішов собі далі.
Вранці надів падишах корону, покликав тих трьох міністрів, які першими давали обід, і питає:
– Як було на обіді? Чи не ділили на багатих і бідних? Чи приходили їсти жебраки? Чи ви їх гостинно приймали?
– Дуже добре все вдалося,– відповідають візири.– Усіх гостей ми приймали однаково, не ділили на багатих і бідних. Жебракам подавали щедру милостиню, ще й одяг. Усі були дуже задоволені.
Тоді падишах і каже:
– Уночі в мене вкрали десять овець. Знайдіть мої вівці, а злодія приведіть до мене.
Кинулись міністри на пошуки. Не довго й шукали: прийшли на базар і схопили юнака, який продавав м’ясо своїх десяти овець, нирки з яких учора віддав жебракові.
Привели юнака до падишаха.
– Знайшлись ваші вівці, – кажуть міністри. – І злодія ми впіймали.
Юнак розповів усім про свою вчорашню пригоду.
Показав тоді падишах міністрам ту милостиню, яку вони подали йому вчора, й запитав:
– Упізнаєте?
– Це овочі та їжа з наших подаянь. Ми подали їх учора жебракові,– кажуть вони.
Тоді й розповів їм падишах про свою вчорашню мандрівку в одязі жебрака і про те, як він просив притулку на ніч, а його не впустили в юрту, бо там були пани та баї.
– То звідки ж береться щедрість? Ви казали: щедрість там, де багатство. Ні, шановні, щедрість там, де добра душа,– і падишах показав міністрам ті двадцять нирок, що їх дав йому вчора наймит.
– Хто ж щедріший: юнак, який зарізав своїх останніх десять овець, щоб нагодувати нирками жебрака, чи ви, багатії, які навіть у юрту його не впустили?
Похнюпились міністри, мовчать, кліпають очима від сорому. А падишах призначив юнака-наймита своїм першим міністром.