Були чоловік і жінка, мали одну дочку. І віддали її на сторону. Але тому чоловікови, що її взяв, циганки ворожили: «Твою жінку має з’їсти вовк, як буде йти до свої мами». Уже рік минув, а вона в свої мами не була. Чоловік бере на віз куфер, жінка сідає в куфер і їдуть до її мами. Їде жінка в куфрі, щоби вовк не з’їв. А лісом біжить дуже файна пані в косицях і просить чоловіка:
— Возміть мене, возміть. Я тікаю, бо за мною вовки женуться. Чоловік отворяє той куфер.
— Сідайте, пані, сідайте.
Пустив він ту пані до свої жінки. Пані сідає в куфер, а він каже:
— Я вас пущу аж у свої мами.
— Най буде, я рада тоту, що ви мене взяли. Приїздить він до жінчиної мами, втворяє куфер.
— От, мамо, ми приїхали до вас у гості, — каже чоловік.
А з куфера не жінка вийшла, а лиш вовк вискочив. І втік. А жінки не було. З’їв жінку вовк.