Один чоловік був дуже голодний. І мав він соловейка, і хотів його їсти. Соловейко каже.
— Не їж мене, чоловіче, ти мною не наїшся, я малесенький. Я тобі дам три заповіді, щоби ти їх запам’ятав на все своє життя, Перше, — каже, — не їж то, що тобі не належить їсти. Друге, не жалій за тим, що ніколи не вернеться. Третє, не вір неподобним речам.
І пустив чоловік соловейка. Подумав соловейко: «Ану чи дотримається чоловік заповіді, що я йому казав?» Вернувся він до чоловіка і каже:
— Чоловіче, як ти зле зробив, що ти мене випустив. У мені, — каже, — така перлина дорога міститься, що якби ти мене був з’їв, а перлину продав, мав би на ціле життя чим жити.
Почув це чоловік і хотів соловейка ймити. А соловейко фуркнув та й каже:
— Був дурним та й лишишся дурним. Ти повірив, що в мені, такому маленькому, така перлина є. Не виконуєш ти моїх заповідей.