Був жид-корчмар та й його жінка. Було в них два хлопчики. І забаглося тій жінці мати ще дитину з другим (а то так буває на світі). І мала вона ще третього хлопчика. І так бився той менший з тими двома, що жидови жаль ся зробило. (А він знав, що то не від него дитина.) І пішов жид робити контракт на два хлопці. А суддя питає:
— Кілко маєте хлопців?
— Три маю, а свій маєток пишу на двох. Бо третій не мій. Пройшов якийсь час, тато помер. Прийшли всі три хлопці до маси.
Запитався судця:
— Чого ви прийшли до маси?
— Ми прийшли, аби ви нас поділили татовим маєтком.
— Хлопці, ідіть усі три т’хаті, беріть усі три буки в руки та й свідка. І йдіть бийте по три рази по татовому гробі.
Тоді два старші хлопці сплакали й сказали:
— Пане судця, ми не хочемо татового маєтку та й не будемо бити по татовому гробі.
А цей май молодший стоїть і мовчить.
— А що ти, хлопчику, скажеш? А він сказав:
— Я буду бити за всіх трьох.
Тоді суддя порозумів, що цес третій не є цего роду, і сказав:
— Хлопчику, не можна бити ні по чиїм гробі. І сказав судця третьому хлопцеви:
— Іди до свої мами. Мама має знати, де твій тато, бо тут не маєш що шукати.