Якось повзла черепаха у своїх черепашачих справах. По дорозі ув’язався за нею скорпіон. Мимоволі черепасі довелося повзти разом із ним.
Що ж до черепахи, вона була надзвичайно розумна, оскільки у частих подорожах набула великого досвіду.
Раптом дорогу мандрівникам перетнула широка річка. Черепаха зайшла у воду і, погойдуючись, як качка, попливла до іншого берега.
Випадково вона озирнулась назад і побачила, що її супутник бігає берегом туди-сюди, тримаючи свій хвіст на плечі.
– Друже – спитала його черепаха, – чому ти не переправляєшся на протилежний бік?
Скорпіон відповів:
– На жаль, я не вмію плавати.
Черепаха подумала про себе: «Чи можуть супутники за будь-якої дрібниці нехтувати правилами хорошого товариства? Це не добре. Краще мені переправити його на той берег».
Словом, черепаха повернула назад. Почала вона гребти своїми веслами-лапами, за кілька помахів підпливла до берега і сказала:
– Друже, я повернулася, щоб переправити тебе через річку. Сідай на мою спину, але тільки сиди спокійно, бо сам собі нашкодиш.
– Кожен сам знає, що для нього добре, відповів скорпіон, і заповз черепасі на спину, а вона спустилася в річку і попливла.
Незабаром скорпіон почав хитатися на своїх ногах вперед і назад.
– Чого це ти без толку там ворушишся? – Запитала черепаха.
– Я ось вирішив: повчуся встромляти своє жало в твій шкіряний щит, – відповів скорпіон.
– Що може зробити моєму щиту твоє безсиле жало, схоже на колючку? – роздратовано вигукнула черепаха.
– Хіба ти не знаєш, заперечив скорпіон, що мета скорпіона завдавати ударів своїм жалом хоч товаришу в груди, хоч недругу в спину?
Як у тварин, так і у людей
Звички часто розуму сильніші.
Знай: скорпіон на те і скорпіон,
Що навіть камінь жалитиме він.
Тут черепаха остаточно розсердилася і мовила:
– Друже, доки я плаватиму по воді, наче тріска? Треба помилуватися перлинами на дні.
Сказавши це, вона пірнула і почала збирати перлини. А скорпіон захлинувся і втопився.