Жило колись слоненя. І було воно дуже незадоволено тим, що народилося слоненям.
– Ти виростеш, станеш великим та сильним слоном, усі звірі будуть тебе поважати, – утішала слоненя мама.
– Подивись, який сильний твій батько! Бачиш, як легко він ламає дерево. І ти станеш таким самим!
– Подивись на свого старшого брата! І ти, коли виростеш, зможеш так само діставати смачні плоди.
Але все одно слоненя сумувало.
– Бути слоном – це так нудно! – говорило воно.
Одного разу родина слонів вирушила до далекого ставка купатися. Слоненя не схотіло йти зі старшими і залишилося саме.
Відчувши волю, воно почало пустувати й веселитися.
А потім вирішило втекти до лісу.
– Тепер я житиму як інші звірі та птахи! – раділо воно.
На краю лісу слоненя замилувалося на високого стрункого жирафа.
– І я хочу бути таким! Правда, я схожий? – сказало воно, ставши на задні ноги і витягнувши догори хобот.
Але не втрималося на ногах та впало.
– Ай, боляче!
– Ні, бути жирафом не цікаво. Піду краще до лісу.
Раптом слоненя побачило на дереві яскраву пташку.
– Як гарно вона співає!
– Я теж умію співати! – і слоненя засурмило що є сили.
Від такого звуку всі, хто був поруч, розбіглися хто куди. Навіть ящірка, яку важко чимось здивувати, а й та полізла по стовбуру, щоб сховатися.
Слоненя дуже зраділо ящірці і, щоб познайомитися з нею ближче, теж полізло на дерево.
– Забирайся геть! – закричала ящірка. – Ти переламаєш усі дерева в лісі!
Слоненя хотіло образитися, але не встигло, тому що побачило якихось дивних тварин. Це були мавпи.
– Я теж хочу бути як ви! Можна мені погратися з вами?
Мавпам сподобалася пропозиція слоненяти і вони почали грати. Вони стрибали по ньому, тягали його за хобот, за вуха, за хвіст…
– Досить! – закричало слоненя! Мені жарко, я не хочу з вами грати!
– Фу, як я стомилося. Ні, бути мавпою – нецікаво.
Тут слоненя побачило яскравого папугу.
– Навчи мене літати, будь ласка! – звернулося до нього слоненя.
– Літати? Ну що ж, давай спробуємо, – відповів старий папуга.
– Але тут мало місця, – сказало слоненя. – Щоб злетіти, мені треба гарненько розбігтися.
– Ходімо, – сказав папуга. – Я покажу тобі підходяще місце.
– З цієї кручі буде дуже зручно злітати.
Слоненя розбіглося, …
відштовхнулося – і полетіло!
Тільки не вгору, а вниз…
– Ой! – слоненя шубовснуло у воду.
Виринувши, воно подумало: “Ну що ж, я буду плавати, як риба! Це теж цікаво!”
– Ой! Хто це мене там хапає за хвіст?!
– Крокодил!
Так, це був здоровенний страшний крокодил.
Слоненя дуже злякалося. Воно щодуху попливло на берег, волаючи:
– Мамо! Рятуй мене!
– Здається, це кричить наш малюк! Він потрапив у біду! – захвилювалася мама-слониха.
І слоняча родина гуртом побігла рятувати малого.
Коли вони добігли до кручі, то побачили, що крокодил тримає слоненя, міцно вчепившись за його хвіст зубами.
Тато-слон кинувся у воду і відігнав хижака, а мати допомогла синові вилізти на берег.
– Маленький дурнику! Навіщо ти втік від нас?
Коли слони поверталися додому, маленьке слоненя увесь час мовчало. Йому було дуже соромно…