Був багач, що мав багато поля. І був бідний чоловік, що мав багато дітей. Наймився бідняк у багача горох молотити. І договорився з ним багач так: — Що намолотиш, то я тобі й платити буду з того горохом. Як будеш лопатою віяти горох, то мені буде те, що з лопати впаде, а тобі те, що з держала.
Намолотив бідняк гороху та й віє його: панови лопатою кине, а собі держалом, панови лопатою, а собі держалом. Закінчив він віяти, згортає горох. Панова купа велика, а його малесенька. Каже йому пан:
— Іди до хати обідати.
Той пішов до хати обідати, а багач остався на току. Бере з тої маленької купки горох і сипле на свою купу. А Петро дивиться на це з неба — сам був з бідних і не любив багачів. Як побачив він, що багач забирає від бідноти зароблений горох, та й каже:
— Господи, бачиш, що він роби? Доста того, що в бідняка й так мало, а він ще й то забирає.
Вхопив каменя, кинув з неба і вбив багача. Бог каже:
— Петре, це ти недобре зробив, що вбив його. А Петро:
— А він добре зробив, що така маленька в бідняка купка, а він і ту забирав?