Жила собі баба. І ось прийшла за нею смерть. Баба налякалася й просила смерті, щоб дозволила їй ще пожити бодай до завтра. Смерть погодилась, а щоб баба не забула, що жити їй тільки до завтра, написала на дверях «Прийду завтра!»
Приходить на другий день смерть. А баба розсердилась, показала на двері й каже:
— Читай!
— «Прийду завтра», — читає смерть.
— От бачиш! А ти коли прийшла?
Розізлилась смерть на бабу, стерла написане й каже:
— Добре, завтра ти вже від мене не втечеш.
Смерть пішла, а баба побігла до корчми й заховалась в бочці з медом.
Сидить баба в бочці і все не може заспокоїтись. «Ні, — думає, — тут мене смерть легко знайде».
Вилізла й побігла до хати. Розпорола перину й залізла в середину. Та й це місце бабі здалось ненадійним. Вилізла з перини й бігом до сараю. Саме в цей час появилась у дворі смерть. Побачивши таке опудало в пуху і пір’ї, смерть налякалася й щодуху тікать.
Ще й досі боїться смерть показатись бабі на очі. А баба живе собі, вже й померти хотіла б, та смерть не приходить. Не знати, як ще довго баба буде жити. Коли не вірите, що так воно й було, запитайте бабу. Вона вам сама про все розкаже.