Давно це було, ще за царя Горошка, коли людей було трошки. Голодували солдати та й надумали піти на Різдво колядувати по селу. А раніше господарі зберігали сало у торбинках, які взимку вішали на горище під дахом. А солдати про це знали. От заходять два солдати на подвір’я, а один і каже:
— Ти йди в хату, заговорюй хазяїв, а я за салом.
Зайшов солдат у хату, а там дід з бабою. Він заспівав:
Коли Христос рождається
Солдат на кришу збирається.
Кришу, дере, сало бере.
Дай вам, Боже, добрий вечір.
Старим сподобалось колядування, хвалять вони солдата та пригощають. А коли він пішов, стали вони згадувати ту колядку, що він співав. Розібралися, вийшли в сіни, а півторби нема.
— От, кляті солдати! — журиться баба.
А дід сміється:
— Та то не солдати, а колядники.