Діставши відставку, поверталися два солдати зі служби додому. Один верхи на коні, а другий безкінний. Застала їх ніч у степу. Прокидаються вони вранці, й бачать: облягла їх навкіл змія — така величезна, як гора. Сидять вони в цьому страшному колі й плачуть.
Коли зненацька змія відкинула трошки отак убік хвостика. Каже піший солдат до другого:
— Ти з конем, то драпай, може, втечеш.
Щойно той виїхав, змія знову замкнула коло. Потім розвернулася вся й ну
кланятися й пищати — от-от мало не забалакає да весь час кличе солдата за собою.
Солдат якось уже там подав їй знак, що згоден. Ось змія полізла собі, а він за нею, за нею. Прилізла до нори і як запищить! А з нори як вискочить друга змія, й давай вони битися.
Солдат прицілився і вправно зніс голову тій, яка вискочила з нори. Друга змія давай тоді кланятися йому та дякувати. Потім швидко поповзла й наздогнала десь крамаря (торговця красним товаром), вбила і його й пригнала солдатові коня з возом.