Якось один чоловік упіймав соловейка і хотів його з’їсти. Але пташка каже до нього:
— Ти не наїсися, чоловіче, бо я маленька пташка. Краще відпусти мене, я тобі в пригоді стану. Як учитель, вивчу тебе трьом правилам.
Той чоловік зрадів і згодився відпустити, якщо той доброму навчить. І каже соловей:
— Не їж того, що не годиться. Не жалій за тим, чого вже не можна повернуть. Ніколи не вір дурниці.
Почувши це, чоловік відпустив соловейка. Бо згодився, що це мудрі думки. А соловейко, як і кожний вчитель, хотів переконатись, чи навчився той чоловік його порад.
Полетів угору і каже до нього:
— О-о-о! Погано ти зробив, що мене відпустив! Якби ти знав, що в мені є великий золотий самородок, зараз би узяв його і багачем зробився.
Почувши те, чоловік почав плакати, підскочив угору до соловейка і просив, щоб той повернувся до нього. Тоді соловей каже:
— Тепер я знаю, що ти дурний чоловік та ще й поганий учень. Все, чому я тебе вчив, ти забув. Жалієш за тим, що не може повернутись. Ти повірив дурниці! Я маленький, де ж у мені може вміститися великий золотий самородок?!
Та й полетів соловей вчити розумніших.