Якось раз в один погожий весняний день спустився жайворонок відпочити на поле. Раптом виглянув кріт з нірки і каже:
– Жайворонок, жайворонок, допоможи мені!
– Що ж, охоче, коли тільки зможу, – відповідає жайворонок.
– Позичив я гроші Сонцю. Вже з тих пір немало часу пройшло, а зараз у мене як раз потреба в грошах. Ти літаєш високо. Попроси Сонце, щоб повернуло мені свій борг.
Повірив жайворонок нісенітницям хитрого крота, піднявся до самого Сонця і задзвенів:
– День-день-день, сонце, поверни гроші! День-день-день, сонце, поверни гроші!
Сонце так і спалахнуло від гніву. Навіть хмари кругом запалали.
– Брехун! Від кого я брав гроші, а ну відповідай! – загриміло воно, та так страшно, що жайворонок каменем полетів вниз. Але потім набрався сміливості і знову злетів до самого Сонця:
– День-день-день, Сонце, поверни кроту гроші! День-день-день, Сонце, поверни кроту гроші!
– Стривай! Ось я тобі покажу! – блиснуло очима Сонце.
Жайворонок знову полетів вниз. Так з тих пір і повелося.
Кріт на світло з-під землі не вилазить. Боїться, що спалить його своїми променями розгніваний Сонце.
А жайворонок, нічого про це не знаючи, до сих пір весь довгий весняний день дзвенить над хмарами:
– День-день-день, Сонце, поверни гроші! День-день, Сонце, поверни гроші!