Сидить біля свого житла сова. Прилетів яструб і сів навпроти неї на купину. Каже їй:
— Сестричко сова, на південь летіти час! Скоро завірюхи почнуться, замерзнеш у тундрі.
Відповідає сова:
— На південь я не полечу. У мене тільки дітки вивелися. Як я залишу маленьких?
— А яка тобі користь від дітей? Їх годувати треба, а ти сама з голоду пропадеш.
— Не пропаду! Тут куріпки є, жирні, смачні, ось ми й ситі будемо!
— Ну як знаєш, — сказав яструб і відлетів.
А куріпка недалеко сиділа, все чула. Злякалася вона:
«Сусідка сова з’їсти мене хоче! Що робити? Потрібно відлітати звідси». – Вирішила так і полетіла: довго летіла, зовсім знесиліла. І спустилася біля моря Льодовитого, океаном воно називається.
Подивилась туди, подивилася сюди — ніде не видно сови.
«Тут нема кого боятися. Ніхто мене не з’їсть», — радісно подумала куріпка. Іде вона берегом, груди виставила, голову підняла гордо, навколо весело поглядає.
Раптом з-під купини мишеня:
— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!
Кинулося воно на куріпку, та тільки кінчик хвоста схопило, вчепилося і тримається. А куріпка цього й не помітила, йде собі далі.
Раптом через кущі горностай:
— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!
Стрибнув тут горностай, та встиг лише за мишеня схопитися.
А куріпка швидко йде, на всі боки не оглядається, радіє, що від сови втекла.
Тут із-за каміння песець вискочив:
— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!
Стрибнув песець, та схибив, встиг лише за горностая вхопитися.
А куріпка все швидше йде, від радості зовсім здуріла, нічого не бачить, нічого не чує.
І лисиця тут як тут:
— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!
Кинулася на куріпку, але схибила, за песця вчепилася.
А куріпка все біжить і біжить уперед, нічого не помічає, все себе хвалить: «Ось яка я розумна, від сови втекла».
Білий ведмідь із води виліз на берег:
— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш:
Сказав і на куріпку кинувся, та теж схибив, за лисицю вхопився.
Нарешті куріпка помітила, що тікати їй стало важко.
“Щось зовсім не можу бігти, такий хвіст важкий!”
Озирнулася вона, хвостом махнула — відчепилося мишеня, і всі покотилися снігом. І зрозуміла тут куріпка, скільки в неї ворогів.
«Однак біля Льодовитого моря-океану мені ще небезпечніше. Полечу назад, до лісу ближче!
Так і живуть поруч сова та куріпка. Неспокійно куріпці, та все ж краще, ніж біля океану.