Пішов один сповідатися. Питає його піп за гріхи, а він каже:
— Є, батюшко, гріхи в мене.
— Але які ж саме гріхи?
— Я кинув кожух з поду.
— Ну, — каже, — це не гріх. Лиш одежини шкода.
— Та в кожусі батько був зодягнений.
— І батько вмер?
— Вмер.
— А попрощав тобі?
— Попрощав.
— То нехай тобі бог простить. А ще які гріхи в тебе є? А він каже:
— Як я був наймитом, то вкрав у вас ланцюг.
— Тобі треба було щось прив’язати. Нехай тобі бог простить.
— Нє, батюшко, — каже він, — на ланцюгови був віл.
— Але ти каєшся?
— Каюсь, батюшко, бо там ще їден віл був. Чого я і його не забрав? Тоді піп каже до него:
— Тут я тобі сам прощати не можу. Як громада простить, то буде тобі прощено.
А піп той був рудий. Зібралася громада, а піп каже:
— Люди, що скаже цей Іван, то все правда.
— Люди, — каже Іван, — котрі в селі діти руді, то всі від нашого попа.