Ужа не треба ніколи займати й досаждати йому; не займай його, то й він тобі нічого…
Був у нас сусід. Мав він хорошую комору. Бачить сусід, що один сторч під коморою трохи осів. Зорвав він дошку, щоб подивиться…
Глянув — аж на сторчі, зверху, де трохи потрухло дерево, ужове гніздо, і яйця лежать. Він узяв та й прийняв крадькома гніздо та й жде, що то буде, як уж прийде. Коли й справді лізе уж… Подививсь, подививсь, що нема гнізда і яєць, запищав, кинувся геть з сторча та притьмом і пошамотів-пошамотів поміж травою у погріб.
Сусід слідком: що з того буде? Дивиться: уж поліз — та до молока; надіп’є трохи із гладишки та й знов туди ж випустить. Так із однієї, з другої… Се він, бач, понапускав у молоко отрути, щоб відлякувать за гніздо… Потім знов до комори.
Сусід побіг хутенько попереду та й поклав гніздо з яйцями на те ж місце — так, як і було. Приліз уж знов до сторча — побачив гніздо й яйця, зрадів — бух додолу та знов у погріб. Сусід слідком. От приліз уж у погріб; обов’є хвостом гладишку та й переверне, обов’є другу та й переверне… Себто: не треба вже труїти.
Так от, бач, не слід, не слід йому досаждати.