Був хлопець, і вженився він. Жили вони з жінкою з рік, і помітив чоловік, що жінка вночі встає і кудись іде. Пробудиться вночі — жінки нема. Їдного разу думає він: «Встережу я її». Ляг і спить. А вона встала, вийшла надвір. Він — вслід за нею. Вийшла вона з села, а там її два чоловіки чекають. І пішли вони всі троє на кладовище. Прийшли до одної свіжої могили, відкопали покійника і почали його їсти. Побачив це чоловік, налякався і втік додому. А жінка прийшла нескоро. Вона прийшла, а він бере та й каже:
— Де це ти ходиш, жінко, що не стає тебе кожний вечір? А вона йому:
— Надвір ходила я.
— Як «надвір»? Я ж сам бачив, як ти і ще двоє викопали покійника і їли його.
А вона питає:
— То ти бачив це?
— Бачив.
— То більше бачити не будеш.
Вдарила його і перекинула на собаку. Взяла бучару та й нагнала його від хати.
Довго ходив він голоден, і кидали на него хлопці камінням і грудками. Захтів він їсти та й думає: «Піду я до торгівця». Увечері прийшов торгівець додому, сів з жінкою коло стола і їдять. А пес дивиться у вікно. Вони взяли хліба, виносять надвір і дають йому їсти. А чоловік каже:
— Заманім його до хати.
Зайшов пес до хати, вони його гладять.
— Не пускаймо його надвір, — каже чоловік. — Може, він звикне і буде жити у нас.
А пес усе розуміє, лиш говорити не може.
Устав продавець рано і пішов у магазин, а жінці наказав:
— Собаку надвір не пусти.
А жінка рішила взяти собаку з собою в город. Собака взяв від жінки сумку і несе її. Жінка радується: «От розумна собака!» Купила вона, що треба було їй. А собака знов взяв сумку і несе додому.
Увечері приходи додому чоловік, а жінка й каже:
— Що це в нас за собака? Я рішила взяти його в город, а він і сумку за мною носив. Все знає!
Почав чоловік його перевіряти.
— Дай шапку. Дає.
— Принеси сумку.
Несе. Жінка вийшла надвір, а чоловік каже:
— Боба, не пусти жінку в хату.
Жінка хоче вернутися в хату, а Боба не пускає — гарчить на неї. Каже чоловік до жінки:
— Беру собаку з собою в магазин. Може, мені надвір треба буде вийти, то собака не допусти, щоб хто що взяв.
Як виходи хазяїн з магазину, то має надію на пса: нікому він не дасть щось узяти і нікого не випусти з магазину.
Їдного разу зайшла в магазин баба. Подивилася на собаку, купила, що треба, виходи з магазину та й тихо шепче собаці:
— Іване, ввечір прийди до мене.
А він ту бабу знав. Увечір виходи хазяїн з магазину, замикає і йдуть вони з собакою додому. І не помітив чоловік, де дівся собака. Приходи додому — собаки нема. А він пішов до тої баби. Та дала йому вуздечку і каже:
— Іди додому і так підійди до жінки, щоб вона не помітила тебе. Зайди ззаду і кидай на ню вуздечку. Крикни: «Тр-р-р!» — і вона зробиться конякою. Тоді сідай на ню верхи і ганяй нею, поки не лопне. А як впаде і лопне, то здойми з неї вуздечку і принеси мені.
Узяв він ту вуздечку, накинув на жінку і ганяв її, поки вона не впала і не лопнула. А як лопнула, взяв з неї вуздечку і приніс назад бабі. Дав бабі вуздечку, а вона й каже:
— Іди, Іване, додому і женися. Бери другу жінку і жий, поки не вмреш.
Пішов він додому, вженився, та й жиють і сьогодні, як ще не вмерли.