Один батько віддав свою дочку заміж на друге село. І стала вона ледачою невісткою, як звикла у свого батька. Вона дуже довго спала й нічого не робила. От свекор і думає: «Треба навчити її працювати». На другий ранок він і говорить:
— Сьогодні буде снідати той, хто що-небудь допоміг у господарстві.
І виявилося, що всі що-небудь та робили, а невістка — нічого, тому їй було соромно сідати снідати.
Наступного дня невістка встала раненько, прибрала кімнату, позамітала. А свекор знову повторює:
— Сьогодні буде снідати той, хто що-небудь допоміг у господарстві.
І невістка перша вигукнула, що вона замела хату. Цього разу свекор запросив і невістку снідати. Так вона почала працювати, бо знала: як не зробить, то їсти не дадуть.
Через деякий час їде батько подивитися, як живе дочка. А дочка в цей час була надворі і, побачивши батька, попередила:
— Тату, зроби що-небудь, бо не дадуть їсти.
Батько, недовго думаючи, набрав дров і вносить у хату. Свекор здивувався спочатку, а потім здогадався, що це батька попередила дочка, усміхнувся й підтвердив:
— У нас тільки той їсть, хто робить.