Свиня, гуска, коза і вовк

Свиня, гуска, коза і вовк надумали поставити кожне собі хату, щоб зиму в теплі перебути.
Але вовк був ледачий і не хотів нічого робити. От він і каже: — Я коло вас грітимуся.
Свиня вирила собі ямку, вимостила дерном і вляглася в ній. Гуска наскубла з себе пір’я і вимостила гніздо. Коза ж назбирала в лісі дерева й поставила височеньку хатку. От настала зима. Прибігає вовк до свині й просить:
— Кумо свинко, пусти мене в хату! Свиня каже:
— Не пущу!
— Як не пустиш,— розсердився вовк,— я твою хату розвалю!
Розрив ямку і з’їв свиню.
Виспавшись добре, він знов захотів їсти, пішов до гуски та и каже.
— Кумо гуско, пусти мене в хатку! А гуска:
— Не пущу!
— Як не пустиш, то я тобі хатку розвалю! Розвалив гусяче гніздо і з’їв гуску.
Виспавшись, він знову схотів їсти. Прибігає до кози, труситься з холоду та й просить:
— Кумо козо, пусти мене в хатку! Коза каже:
— Не пущу!
— Як не пустиш,— розсердився вовк,— я тобі хатку розвалю!
Наліг вовк на хатку — стоїть хатка. Тоді він зайшов інакше.
— Кумо козо, завтра у Ракецях ярмарок. Як хочеш, ходім разом?
Козі дуже кортіло піти на ярмарок.
Другого дня встала вона раненько, побігла на ярмарок, купила великий казан, горщик на молоко і дерев’яну ложку та й подалась швиденько додому. Вовк устав пізніше та й погнався на ярмарок. Коза побачила його ще здалеку і хутесенько сховалася під казаном — а хвостик і виглядає. Коли тут і вовк надбіг. Обнюхав казан, відкусив кінчик козячого хвоста та й
каже сам до себе:
— Ох і смачний корінчик! Шкода, що ніколи повикопувати їх усі з землі. Бо там на ярмарку кума коза, а вона буде ще смачніша!
Побіг вовк на ярмарок, а коза мерщій додому. Швиденько розпалила в печі і нагріла повен казан окропу. Вертається вовк з ярмарку голодний та сердитий, що не здибав там кози.
— Кумо козо, відчини!—загукав він і хотів улізти в хатку. Але дарма.
Тоді вовк питає:
— Чом же ти на ярмарку не була? А коза й каже:
— Не пущу я тебе в хатку, ти мене з’їси!
— Та не з’їм! Пусти, я тільки погріюся, бо дуже змерз,— проситься вовк.
— То постривай, ще вода в казані не скипіла,— відповідає коза.
Сів вовк перед хаткою та й гострить зуби. Як скипів у казані окріп, начерпала коза ложкою повен горщик, тоді прочинила двері та як лине вовкові просто в писок. Той так і впав навзнак,- вищирив зуби і пустив під лоба очі. А коза нагріла ще казан окропу і поливала вовка доти, аж поки той здох. Тоді здерла з нього шкуру й пошила собі добрий кожух на зиму.